Між кордонами, зйомками та пологовим: режисер Олексій Єсаков про роботу над серіалом “Прикордонники”
Незабаром на каналі НТН відбудеться телепрем’єра 24-серійної стрічки “Прикордонники” – першого вітчизняного серіалу про українських курсантів, над виробництвом якого працювали команди ТОВ “ДАЛІ БУДЕ ФІЛМЗ” та Inter Media Group
Незабаром на каналі НТН відбудеться телепрем’єра 24-серійної стрічки “Прикордонники” – першого вітчизняного серіалу про українських курсантів, над виробництвом якого працювали команди ТОВ “ДАЛІ БУДЕ ФІЛМЗ” та Inter Media Group. Напередодні телепрем’єри режисер картини Олексій Єсаков розповів дещо про те, що відбувалося за лаштунками знімального процесу, про настрої героїв та унікальність серіалу.
– Повномасштабне вторгнення триває вже майже три роки, але українське кіновиробництво не стоїть на місці. “Прикордонники” – це вже не перший серіал про російсько-українську війну. Чим він для вас особливий?
– В нас дуже багато важливих та чесних військових картин. Але не було до цього часу такого проекту, який би розповідав про курсантів. Про їхню мотивацію, дорослішання, життєвий вибір, відповідальність та справжні відчуття.
Коли я познайомився зі сценарієм, то був вражений тим, наскільки глибока вийшла історія. Історія про молодих людей, які обирають своїм життєвим шляхом захист Батьківщини. Курсанти вступають до лав прикордонної Академії напередодні повномасштабного вторгнення, а вже через півроку пліч-о-пліч зі своїм наставником Іваном Криницьким стикаються з ворогом на кордоні. Як змінюється життя більшості українців після 24 лютого 2022 року, так покроково змінюються і характери героїв, і сам жанр цього серіалу – з легкої іронічної історії до глибокої драми.
– Мабуть, важко зараз знімати кіно про події, що відбувалися на початку повномасштабного вторгнення. Завжди знайдеться хтось, хто скаже “все було інакше”…
– Так, це велика відповідальність – розповідати про прикордонників під час війни, яка й досі триває. Ми розповідаємо про справжніх героїв, які обрали сенсом свого життя захист рідної країни. Ми не маємо права допустити “голлівудські помилки”, які часто бувають у воєнних фільмах. Одна справа, коли розповідається про те, що було 60-70 років тому. І зовсім інша, коли події сучасні – ми не маємо права про них брехати. Тому я дуже вдячний всім, хто брав участь у створенні цього проекту. Дякую Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Державній прикордонній службі України, всім військовим, які були з нами, консультували і допомагали.
Також я безмежно радий, що головну роль в цьому серіалі зіграв Володимир Ращук – чинний військовий. Крім того, що Володимир – талановитий актор, він увесь час був нашим консультантом у воєнних питаннях. Він кожну знімальну зміну слідкував за процесом, стежив, щоб ми не допускали помилок, навчав молодих акторів та творчу команду, як правильно тримати автомат, як пересуватися по місцевості, які мають бути тактичні навички в групі… Протягом усього проєкту Володимир Ращук був нашим талісманом.
– Як швидко ви знайшли акторів-курсантів, які змогли б втілити на екрані режисерський задум?
– Не швидко, у нас був великий кастинг. Серед головних акторів-курсантів було декілька дебютантів, які не мали досвіду в кіно. Технічно це трошки лякало, але не це було головним. Ще на етапі кастингу ми в них повірили, відчули серцем, що це мають бути саме вони. І це додало їм відповідальності: актори були сконцентровані, вони пишалися тим, що потрапили в цей проєкт. Вони були дуже вмотивовані, переживали, щоб не відставати від професіоналів, які знаходяться поруч з ними в кадрі. Але ніхто не “випадав”, не було відчуття якоїсь слабкої ланки у цьому ланцюгу. Я дуже задоволений нашою командою, нашим акторським складом. Тут кожен був на своєму місці.
– Ви розповідали, що йдете по життю з цитатами від свого дідуся. Який його вислів згадували під час роботи над “Прикордонниками”?
– Мій дідусь з дитинства закладав у мене просту думку: якщо берешся за справу, то роби її добре, або не берися за неї взагалі. З цією настановою я йду по життю і так само ставлюся до проектів, які створюю. Завжди згадую саме цю думку, вкладаючись у кожний проект на максимум, віддаючи йому частинку свого серця та душі.
Я люблю проєкт “Прикордонники”. Вкладався в нього на всі 100 відсотків! Це було виснажливо фізично, це було складно морально через напружений графік роботи, перевтому, зйомки в літню спеку при температурі 40 градусів в тіні. Але в цілому це все відбувалося в любові та абсолютному натхненні тим, що ми робимо, про яких людей ми розповідаємо.
– Що цікавого та незвичного було під час створення цього серіалу?
– На проєктах завжди цікаво, кожен день відбуваються якісь неймовірні історії. Кожен раз після закінчення зйомок думаю, що треба заводити щоденник, щоб про них не забувати. Але так і не роблю цього. В результаті після проєкту просто залишаються емоційні спогади і щодо серіалу “Прикордонники” вони прекрасні. Це неймовірний проєкт з неймовірними людьми. Команда, яку я люблю, і серіал, який я буду завжди згадувати з теплом і щирою любов’ю.
– Дуже символічно, що саме під час зйомок серіалу “Прикордонники” у вас народився син…
– Так, тепер у нас справжня “кіношна” сім’я. З дружиною, Дашою Ніжинець, я познайомився у 2019 році на знімальному майданчику. Вона теж режисер. Ми разом працювали над однією комедією, потім знімали другу – ось там уже й почалися наші стосунки. Здається, це було в іншому житті…
А саме під час роботи над “Прикордонниками” народився мій син, Марк Олексійович. Пам’ятаю, як розривався між останніми змінами та пологовим. Три дні без сну, в скаженому “дурдомі”, але такому щасливому і очікуваному. Фізично сил майже не було. Але, незважаючи на те, що то були нічні зміни і недосип, народження сина дало особливу енергію. Ми закінчували зйомки, а я вже знав, що став батьком – це неймовірні відчуття. І це ще одна причина, чому цей проєкт буде в моєму серці на все життя.
