«Ви можете нам у книжках понаписувати «Слава Росії». Що відомо про конфлікт із переселенцями в Тернополі

Святослав – семирічний переселенець з Харкова. Дитина, запевняють його батьки, дуже любить читати і майже не випускає книг із рук. Два роки тому, з початком великої війни, харківська родина, рятуючись від обстрілів, оселилася в Тернополі. Майже всі книги сина залишилися вдома. Тож вони часто відвідують бібліотеку. Однак під час одного з таких візитів виник конфлікт. Як написала мама Святослава в соцмережі, в обласній дитячій бібліотеці її сину відмовилися видавати книги без застави через те, що він начебто може в них написати «Слава Росії». Після публікації Катерини Посохової здійнявся резонанс. Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» опитав всі сторони конфлікту і публікує все, що про нього відомо.

«Такий культурний захід – піти в бібліотеку»

«Моєму сину сім років. Дуже любить читати. З найбільш ранніх його днів ми читали йому на ніч. Потім це так переросло, що він сам почав, звичайно, читати. Ми з Харкова самі. У Харкові залишилася просто неймовірна кількість книжок. Тут, у Тернополі, почали заново накопичувати, але ми вже переїжджали з квартири в квартиру. І намагаємося мінімізувати кількість речей, які ми маємо. І, відповідно, не дуже з грошима зараз все прекрасно, щоб купувати ці всі книги в великій кількості. Тому записалися два роки тому в бібліотеку», – розповідає Катерина Посохова.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Святославу було п’ять. Сім’я жила у сумнозвісному районі Харкова – Північна Салтівка, який з перших днів великої війни жорстоко нищили російські війська, згадує родина. Тож сім’я вже більше двох років живе в західному місті України.

«24 лютого ми прокинулись від вибухів. Не могли вийти з будинку, виїхати з району. Тому що вуличні бої були прямо поблизу нашого будинку. Їхали вже танки. Ми сиділи просто в коридорі. Під будинком стоїть машина, але ми боялися вийти з дитиною», – згадує Катерина.

Коли ж настало відносне затишшя, подружжя наважилося покинути оселю: «Вискочили, сіли в машину і поїхали, просто куди очі дивляться. Навколо вже було багато техніки спаленої ворожої. Вже було видно, що йде війна. Багато було згарищ. Ми виїжджали – знову почалися вибухи. Але якось вирвалися. І виїхали в нікуди. Не маючи ні знайомих, ні родичів. Бо всі родичі – в Харкові і в Харківській області. Причому в тій частині, яка була окупована в перший же день, ближче до кордону з Росією».

Дитині спершу говорили, що звуки війни – то грім. Правду довелося сказати лише тому, що Свят не хотів покидати дім: «Він не розумів, чому його не попередили, а раптом схопили і вибігаємо кудись, і ми вже в машині були змушені розказати, що відбувається. Він дуже плакав, не хотів їхати, не вірив. Справді, був великий стрес для нього».

Чоловік Катерини – футбольний коментатор, тож спортивна спільнота тимчасово прихистила сім’ю на Полтавщині. «Ми жили перші кілька днів у гуртожитку з футболістами кременчуцької якоїсь команди, в Кременчуці. А потім хтось зі знайомих знайшов нам квартиру в Тернополі», – згадує харків’янка.

Тут Святослав пішов у школу, хлопчик дуже любить своїх однокласників і вчителя, каже переселенка. Він дуже активний, бере участь в олімпіадах і незмінно обожнює читати. Тож подружжя почало відвідувати невеличку районну бібліотеку.

«Ну просто чудові враження, завжди приходимо – поговорять з дитиною до книжки, після книжки – це прямо як в театр сходили. Такий культурний захід – піти в бібліотеку.

Це було чудово. Він перечитав за два роки все, що його цікавило, там насправді не дуже великий вибір книг», – тоді, каже переселенка, їм порадили відвідати більшу, обласну бібліотеку, з кращим книжковим фондом.

«Ви не наші»

«І ми прийшли. І вони… одразу, ну, якась не така атмосфера, як ми звикли. Тобто вони такі непривітні, я б сказала. Ми записалися. Там реєстрація коштує якісь невеличкі гроші. І читальний зал», – згадує вона.

Свят обрав дві книжки. Серед них – «Чудове Чудовисько», популярна дитяча література авторства Сашка Дерманського, дитина любить цей твір. Вартість нового примірника у книжкових магазинах коливається в районі 250 гривень.

Далі, зі слів Катерини, відбувся такий діалог з бібліотекаркою: «Кладемо. Вони починають їх оформлювати і кажуть:

– 600 гривень.

– У якому сенсі – «600 гривень»?

– Ну, за дві книжки – 600 гривень.

– Що ви маєте на увазі? Книжки платні?

– Оскільки ви не наші, то ви платите по 300 гривень за книги.

– У якому сенсі «не наші»?

– Ну, ви не з Тернополя».

У сім’ї поки немає планів покидати Тернопіль. У їхній будинок у Харкові було влучання, тож нині вони будують своє життя на заході країни: «У нас нема іншого місця мешкання. Ми зареєстровані офіційно. Ми живемо більше двох років. Дитина з першого класу, вже два роки ходить до школи. Має карту тернополянина. Це така карта, за якою він може їздити на транспорті, харчуватися в їдальні. Тобто – на сьогодні ми є тернополянами, у нас є офіційна реєстрація місця проживання, є всі довідки, ось вони, ми з документами прийшли».

Утім, з її слів, це не переконало співробітницю бібліотеки, і вона покликала заступницю директорки: «Перше, що вона каже, це «ви можете нам в книжках понаписувати «Слава Росії». Я кажу: «Звідки такі побоювання?». Свят стоїть – він просто шокований. Він – дуже такий, знаєте, правильний хлопець. Йому дуже важлива його репутація. Він у школі завжди сидить рівненько, йому важливо, що він – гарний учень».

– А чому ви вважаєте, що він може написати «Слава Росії»?

– Ну, ви зі сходу приїхали.

– І що? Чому ви вважаєте, що люди зі сходу мають підтримувати Росію?

Дискусія, зі слів переселенки, тривала близько сорока хвилин: «Кажуть: «Ви не уявляєте, скільки ваших уже у нас потягли цих книг?». Кажу: «Які «наші»? Що таке взагалі «наші»? Ми – громадяни України, ви – громадяни України. За якою ознакою ви обираєте «ваших» і «наших?».

Зрештою, після тривалих суперечок, бібліотека видала книги без грошової застави: «І воно якось і неприємно, але книги ми взяли. Я відчуваю себе обмеженою у тому, що я мала би казати чи робити, коли поруч дитина, бо я не хочу, щоб він якось злякався чи якось був втягнутий в якісь розбірки».

Загалом, зі слів жінки, Святослав відреагував на конфлікт з притаманним йому почуттям гумору: «Кілька разів жартував про це «Слава Росії», беручи якісь книги до рук, казав щось на кшталт: «Чи нема тут написів «Слава Росії»?».

Та вже за два тижні, каже Катерина, родина прийшла повернути книги і взяти інші. І тоді зав’язався новий конфлікт – їм відмовилися давати книги без грошової застави.

«Вискочила знову ця дуже радикальна заступниця, вона дуже радикальна, вибігає і кричить: «Ми вже з вами тут розмовляли, ви або платите, або просто ідете, або я викликаю поліцію». І на цих словах Святослав просто вибіг з залу, злякався. Вибіг з бібліотеки, я побігла за ним. Він переляканий, каже: «Нас зараз поліція забере», – згадує переселенка.

«Дуже викривлені факти»

Радіо Свобода зв’язалося із заступницею директорки тернопільської обласної бібліотеки. Надія Чайківська нам у коментарі заявила, що переселенка викривлено подала історію: «Це люди, які прийшли зразу з вулиці, щоб… у нас, у колективу, склалося враження, що люди прийшли для того, щоб організувати скандал. Спробувати нас, так би мовити, вибити з колії. Людям ніхто не грубив».

Коментар про «Слава Росії» жінка назвала перекрученим фактом – вона, мовляв, не стверджувала, що Святослав так зробить, а навела приклад, який у них траплявся раніше:

– Про «Слава Росії» було таке. Так, це було. Я їм просто розказувала приклад. «Розумієте, – кажу, – в нас різні випадки є. От принесли нам книжку, тільки книжка поступила в бібліотеку, нова. І вони прийшли. Хороші люди, хороша дівчинка, вона гарно вчиться в школі. Ми їй дали книжку – так, звичайно, під заставу. Вони все нормально сприйняли. Коли вони нам її повернули, на книжці було написано: «Слава Росії, смерть Україні». І там далі ще: «Путін» і таке інше. Розумієте? Тобто це було написано дитячою рукою».

– Чи наводили б ви приклад дитині з Тернополя про фразу «Слава Росії»?

– Ну, бачите… Тут, можливо, була наша суто така людська розмова. Я цей факт визнаю, що це не треба було їм… Я просто думала, що це люди, які прийшли за книжкою, розумієте? І ми їм нормально пояснювали. І це під час того пояснення… А, як виявилося, що це все було використано проти нас. Тобто ми з ними говорили по-людськи, так, як ми говоримо з усіма відвідувачами.

Надія Чайківська переконує, що до всіх відвідувачів у бібліотеці ставляться з повагою і про дискримінацію переселенців не йдеться: «По-перше, ми з ВПО працюємо так, дуже активно з 2017 року. Ми були єдиною установою, яка розпочала з ними роботу. Тобто ми ставимося до всіх людей толерантно. І в нас багато людей працювало, які були з числа ВПО. Вони приїжджали в місто, ми їх брали тимчасово на роботу. Потім вони їхали в інше місто – звільнялися. І в нас зараз працює з Лисичанська жінка. Тобто ми – як вони сказали – нікого не дискримінуємо».

У соцмережах бібліотеки є низка світлин, де проводиться чимало патріотичних заходів із дітьми. Та й сам заклад виглядає затишно й інтерактивно – полиці рясніють дитячою літературою, гарно облаштоване місце для читання. Посадовиця твердить, що співробітники піклуються про книжковий фонд, адже несуть особисту матеріальну відповідальність за нього:

«В нас було багато випадків, коли люди просто приїжджали, брали книжки і не повертали нам. Зараз книжка не менше 300 гривень коштує. І це ми тоді повинні зі своєї зарплати оплатити втрату цієї літератури».

Зі слів посадовиці, суму в 600 гривень харківській сім’ї ніхто не озвучував. Водночас вона розповіла, що в бібліотеці справді існує практика застосування грошової застави.

На сайті бібліотеки не вказано інформації про умови застави. Утім, заступниця директорки надіслала Радіо Свобода інструкцію для ознайомлення.

«У нас є внутрішні інструкції, якими ми керуємося і посилаємося на офіційні документи в тих інструкціях. І в нас є інструкція про порядок застосування застави в обласній бібліотеці для дітей. У нас є пункт, де ми маємо право брати заставу за особливо цінні документи, документи, представлені в обмеженій кількості, а також заставу залишають ті, хто не має зареєстрованого постійного місця проживання в Тернопільській міській територіальній громаді», – сказала Надія Чайківська.

В Офісі омбудсмена кажуть: дискримінація

Ольга Алтуніна, представниця уповноваженого з прав громадян, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, у коментарі Радіо Свобода заявила, що вбачає дискримінацію в поведінці працівників бібліотеки щодо внутрішньо переміщених осіб.

З її слів, представники секретаріату відвідали бібліотеку, поспілкувалися з посадовцями і ознайомилися з документами.

«Що стосується юридичної частини. По-перше, законом про бібліотеки дійсно передбачено, що можуть бути бібліотекою визначений розмір коштів, які передаються в заставу за книжки. Але є окрема норма – що в порядку, передбаченому статуту. Коли попросили статут, то статуту немає, не розміщено на жодному сайті. Хоча ми знаємо, що бібліотека є в підпорядкуванні департаменту культури облдержадміністрації. І, на жаль, такого статуту не було. Але після нашого відвідування відразу статут з’явився. І ми бачимо, що статут не передбачає такої дії або такої норми. Тобто не може бібліотека на сьогодні брати кошти як заставу за книжки», – зауважила вона.

Щодо інструкції, яку надали представники бібліотеки, представниця уповноваженого назвала її такою, що не має юридичної сили: «І тому ми вважаємо дії завідувачки незаконними. І уповноважений найближчим часом направить лист на голову облдержадміністрації, де попросить перевірити підпорядковану установу, яка фактично є установою обласної ради, але галузеве підпорядкування саме обласній військовій адміністрації. Отже, власне, військова адміністрація має дати висновки щодо дій підпорядкованої установи».

З її слів, документ – без дати і жодним розпорядженням не затверджений: «Просто стоїть підпис завідувачки і все. І це незаконно. Тобто це має бути прописано в статуті. На сьогодні в статуті такої норми немає».

Ольга Алтуніна також повідомила, що останнім часом до омбудсмена надходять скарги на дискримінацію: «Вони не стосуються бібліотек, але в різних сферах чомусь в регіонах люди почали забувати, чому ВПО з’явились в їхньому регіоні. Вони, мабуть, забули, що йде війна, що люди покинули свої будівлі не зі своєї доброї волі. І що вони мають бути гостинними і дати цим людям прихисток. І людське ставлення».

Найчастіше, з її слів, це стосується місць тимчасового поселення переселенців: «На жаль, коли була масова евакуація в 2022 році, людей розміщували будь-де: в школах, садочках, бібліотеках, спортивних залах. І минув час – люди не змогли знайти собі інше місце. Бо це люди, наприклад, з інвалідністю, це багатодітні родини. І вони не змогли знайти собі, орендувати житло, яке вони змогли б оплачувати. І тривалий час мешкають у таких місцях тимчасового поселення. То іноді адміністрації таких МТП вдаються до, ну, аналогічних висловлювань на адресу ВПО».

Ольга Алтуніна, зокрема, згадала один з останніх випадків, коли працівниця управління соцзахисту населення на Франківщині не хотіла видавати довідку ВПО: «Казала: «Повертайся назад у Херсон, там не так вже й стріляють». Але за втручання омбудсмена ця ситуація була виправлена, людина отримала довідку і виплати відповідні».

Культурні діячі підтримали Свята

«Ми отримали дуже багато відгуків від людей. У тому числі – від видавництв і авторів. Той же Сашко Дерманський, «Чудове Чудовисько» якого ми брали, теж особисто написав. Це було просто якесь відкриття», – каже Катерина Посохова.

З її слів, автор книги написав, що він дуже вражений цією прикрою ситуацією, хотів би підтримати Святослава і обіцяв подарувати книгу.

«Щастя Святослава не передати. Ми ходимо на презентації в Тернополі, де виступають письменники. Він бере автографи. Запитує завжди, як стати письменником. Пише щось своє. У нас уже стільки рукописів. Для нього це дуже важливо – знайомства. Тим більше – з такими відомими авторами», – каже переселенка.

Після допису Катерини про ситуацію в бібліотеці і автори, і видавці пропонують їм надіслати книги: «Ми спочатку відмовлялися, бо ми ж не найбільше потребуємо, знаєте. За нинішніх часів це якось незручно і дивно, чому ми братимемо якісь безкоштовні подарунки».

І все ж переселенку захопила одна ідея від дописувачів – заснувати недержавну бібліотеку в Тернополі: «І це мені запропонував хтось, людина, яка має стосунок до видавництва. Пропонували навіть, щоби ми взяли на себе якусь частину організації, щоб Святослав став обличчям цього всього процесу. Щоб могли переселенці користуватися вільно. Ми думаємо зараз над цим».

За даними Міжнародної організації з міграції, станом на березень в Україні офіційно зареєстровані понад три мільйони й 387 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Коли сім’я Святослава покидала свій дім, рятуючись від війни, то змогла прихопити з собою з Харкова лише одну дитячу книжку – «Мед для мами». За сюжетом, мама маленького зайчика застудилася, і він вирішив відшукати для неї меду – щоб вилікувати горло.

«Зараз він її переріс, але ми її зберігаємо. Вона якісь такі в мене викликає теплі почуття, нагадує про його раннє дитинство. І для нього вона щось значить. Бо багато з тих книг, що ми прочитали, ми ховаємо – в шафу. А ця книжка стоїть – серед актуальних», – каже Катерина.

Adblock test (Why?)