«Політичний екзорцизм». Радянський Червоноград стане Шептицьким вже цієї весни?
Остаточне рішення про перейменування Червонограда ухвалять парламентарі на сесії Верховної Ради
ЛЬВІВ – Перейменувати місто Червоноград, що на Львівщині, у Шептицький – таке рішення Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Верховної Ради України викликало неоднозначну реакцію: одні сприйняли позитивно, інші негативно або ж із подивом.
Радянську назву шахтарського Червонограда намагаються змінити ще від початку 1990-х. Тепер останнє слово у цьому питанні – за парламентарями.
Чому саме комітет обрав назву Шептицький, як митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) пов’язаний з цим містом і чи такий крок є увіковічненням пам’яті митрополита очільника Української греко-католицької церкви (УГКЦ)? Якою має бути політика пам’яті цього видатного релігійного діяча ХХ століття?
Про митрополита Андрея Шептицького у Червонограді нагадує Василіанський монастир святого Юрія Української греко-католицької церкви. У тодішній Кристинопіль майбутній глава Української греко-католицької церкви приїхав у 1892 році, щоб приготуватися до складання вічних обітів. 11 серпня 1892 року 27-річний Андрей Шептицький присвятив своє життя Богові. А вступив Роман Шептицький у Добромильський монастир отців василіян 29 червня 1888 року і там обрав ім’я Андрей.
Доля вдруге привела митрополита Андрея Шептицького у Кристинопіль у 1898 році. Тут він протягом року викладав моральне богослов’я та догматику для василіянських студентів. А ще у цей час тоді отець Андрей Шептицький відкрив перший новіціят монахів студійського уставу в селі Волсвин, неподалік Кристинополя.
Власне, ці сторінки з біографії видатного провідника Української греко-католицької церкви пов’язують його з Червоноградом.
Оскільки назва Червоноград підпадає під перейменування, згідно з законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», торік почалося обговорення довкола нової назви. Але у ньому взяло участь обмаль жителів. Переважно ті, які не бажають ніякого перейменування або хотіли перейменувати Червоноград на Червоноград, надавши іншого смислу в цю назву. Голосування щодо перейменування провели також і онлайн, запропонувавши людям обрати з-поміж 14 назв одну. Із 65 тисяч жителів міста менш як 3 тисячі проголосували. У трійку увійшли три назви – Кристинопіль, Христинопіль, Шептицький.
Довгий шлях декомунізації
Червоноградська міськрада, щоби не загострювати відносини з громадою, обрала нейтральну позицію спостерігача і не подала на розгляд Верховної Ради єдину пропозицію щодо перейменування міста. Тому, як і передбачає законодавство, експертна комісія Українського інституту національної пам’яті (УІНП) ухвалила рішення про те, щоб Червоноград перейменувати у Христинопіль і саме це й рекомендувала парламентарям.
Пропозицію УІНП Христинопіль підтримав підкомітет Верховної Ради
Історик, геральдист Андрій Гречило, який входить в експертну комісію УІНП, розповів Радіо Свобода: «З громади мізер людей висловились про перейменування міста і цей результат голосування не є презентабельним. Міська рада «вмила» руки і ніяких пропозицій реальних не подала, а перекинула на інших, щоб спровокувати скандал. Кристинопіль філологічно для української мови не підходить. Якщо вже брати, то Христинопіль. Для прикладу, поляки Перемишль підлаштували під польську вимову. Пропозицію УІНП Христинопіль підтримав підкомітет Верховної Ради. І вже після цього комітет голосував і обрав несподівано назву Шептицький. Абсолютно прийнятне рішення».
Заступник голови профільного парламентського комітету Роман Лозинський зауважив у коментарі Радіо Свобода, що включати варіант назви «Червоноград», як це хотів дехто з громади, не було сенсу, оскільки таку назву не можна зберегти.
У колег була альтернативна пропозиція – назвати місто на честь митрополита Андрея Шептицького
«УІНП повідомив, що в 1994 році мешканці Червонограда на референдумі підтримали повернення історичної назви Христинопіль. Нагадаю, що через сильні впливи комуністів та інших консервативних сил це рішення тоді не вдалося реалізувати. Національна комісія зі стандартів державної мови надала висновок, що з двох варіантів – Христинопіль і Кристинопіль, українському правопису відповідає Христинопіль. Підкомітет з деколонізації, який я очолюю, виніс на розгляд профільного комітету пропозицію Христинопіль. Але у колег була альтернативна пропозиція – назвати місто на честь митрополита Андрея Шептицького», – пояснив Роман Лозинський.
Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Верховної Ради спершу розглянув пропозицію Христинопіль, за таку назву проголосували 9 парламентарів, не голосував 1, а утримались 11. Назву Шептицький для Червонограда підтримали 17 осіб, не голосували 2 і утримались 2.
Реакція
Подив, негатив, позитив – такою є реакція, як серед мешканців Червонограда, а також різних середовищ. Хтось це вважає «радянською традицією», хтось, що «це ображає постать митрополита», хтось, що, навпаки, «містяни повинні мати за честь називатись іменем такої Великої людини», а хтось висловлюється, що «народні депутати спровокували зумисно таку ситуацію, щоб розділити суспільство», й називає це рішення «немудрим». Дискусія довкола перейменування міста відбувається у соціальних мережах.
Одразу включились провокатори, що це назва на честь польського генерала Шептицького
«Одразу включились провокатори, що це назва на честь польського генерала Шептицького (брата митрополита Андрея Шептицького – Станіслава – ред.), але в родині Шептицьких були ще й митрополити, не тільки Андрей. Ще одна дурниця, що це нібито радянська традиція, на кшталт Кіров, Калінін. Починаючи від Константинополя, Христинополя, теж на честь особи названо, є американська традиція називати міста на честь видатних осіб», – говорить Андрій Гречило.
«Я постійно наголошував, що місто не має шансу залишитись зі старою назвою. Червоноградська міськрада не запропонувала варіанту і ініціатива перейшла до УІНП і профільного парламентського комітету. Я про це попереджав. Прошу мешканців не сваритись і, навпаки, вітаю людей, які очікували перейменування. Хочу заспокоїти людей щодо побоювання про наслідки. Ми не витрачатимемо мільйони через це і не треба міняти паспорти», – повідомив заступник мера Червонограда Тарас Тирко після оприлюднення рішення парламентського комітету.
Остаточну крапку в перейменуванні Червонограда мають поставити парламентарі на сесії ВР, ймовірно ще весною цього року. Якщо з першого разу не ухвалять рішення більшістю голосів, то доведеться виносити питання на голосування повторно.
Політика пам’яті щодо митрополита Шептицького
У Львові є вулиці Митрополита Андрея, Шептицьких, Фредра (на честь діда митрополита Андрея Шептицького), Музей митрополита Андрея Шептицького, окремі культурні та освітні установи названі його іменем.
Перед Святоюрським собором, в крипті якого похований митрополит Андрей, встановлено йому пам’ятник, а також є меморіальні таблиці на стінах тих будівель, з якими пов’язане його життя.
Видані праці митрополита, оригінали яких зберігаються в історичному архіві у Львові, біографічні книги, але досі немає повної наукової біографії Андрея Шептицького, яка б охоплювала його життя, діяльність у різних сферах, ґрунтувалась на різних архівних джерелах. Очевидно, таку велику працю мала б писати група фахівців.
Образ митрополита Андрея Шептицького зображений відомими митцями ХХ століття на церковній мозаїці, розписах.
Говорилось про потребу створення Інституту Андрея Шептицького, який би займався вивченням спадщини митрополита.
Українці запізнюються в увіковічненні пам’яті Андрея Шептицького, зауважує Ліліана Гентош, дослідниця спадщини митрополита, авторка книг, присвячених цій постаті.
Треба так зробити, щоб це ім’я не було пустою назвою
«Ми використовуємо якісь форми, які використовувалися в ХХ столітті чи на початку ХХ століття. Кожне увіковічнення має відповідати життю суспільства, вимогам, яке ставить життя. Якщо перейменовувати місто, то, напевно, треба перед цим провести роз’яснювальну кампанію серед мешканців. Бо інакше це викликає непорозуміння. Шептицький був людиною дуже скромною. Якщо вирішили надати таку назву містові, то потрібно містянам це пояснити. Якщо говоримо про увіковічнення, то це недостатньо давати лише назву містові його ім’я. Треба так зробити, щоб це ім’я не було пустою назвою, щоб люди розуміли і знали, що це значило в історії. Митрополит був багатосторонньою людиною, свого роду діамант, незвикла особистість, тому такі особистості донині в декого викликають нерозуміння, це було і за його життя і після смерті. Ця людина не влаштовувала багатьох, бо мала безапеляційну позицію», – наголошує Ліліана Гентош.
Історик, професор Українського католицького університету (УКУ) Ярослав Грицак у коментарі Радіо Свобода назвав митрополита Андрея Шептицького однією з недооцінених фігур в українській історії ХХ століття. Увіковічнення його пам’яті – це головне говорити про його біографію, спадщину, твори та ідеї.
Українському суспільству до Шептицького ще б дорости
«Ця постать не розділяє суспільство, а викликає різну реакцію, тому що в українців нікчемні знання про Шептицького. Шептицький не присутній, ані в публічній площині, ані в соцмережах. Українському суспільству до Шептицького ще б дорости. Він є дуже сучасним для сьогодення. Він сучасний для морального вдосконалення, миру, ким би ми мали бути для нашого найкращого втілення. Розумію, що це тяжко говорити в умовах війни, бо війна отруює все, всіх. Але у війні Андрей Шептицький є символом моральної стійкості. Ми більше говоримо про Навального, а забуваємо, що маємо Шептицького.
Не кожен європейський народ мав таку людину, яка, займаючи високу посаду в Церкві, могла протестувати проти нацизму, відкрито засудила Голокост, рятувала людей, а окрім того, позитивно, системно виступала проти будь-якого насильства. За що не мала легкого життя при жодній владі, а також в частині європейського суспільства. Якщо говоримо про Ганді, то хочу сказати, що у випадку України – це є Шептицький», – каже історик Ярослав Грицак.
Досі триває беатифікаційний процес (проголошення його новомучеником церкви) митрополита Андрея Шептицького. Справа розпочалась ще у 1958 році. Двічі процес призупинявся під тиском одного з кардиналів і двічі справу поновлювали завдяки свідченням єврея Курта Левіна, якого у роки німецької окупації у Львові врятували брати Андрей і Климентій Шептицькі.
У Ватикані беатифікаційний процес затягується, називаються різні причини, що він не загинув мученицькою смертю, тому важче вивчати матеріали; що має бути засвідчене чудо, тобто, коли людина у молитві зцілюється за посередництва кандидата в новомученики.
Однак митрополит Андрей Шептицький тричі за життя просив папу Римського про мученицьку смерть:
– у 1916 році, перебуваючи в ув’язненні в Росії, просив Святішого отця Бенедикта ХV делегувати його на мученицьку смерть. Говорив, що готовий все своє життя просидіти у тюрмі, лише б тільки побачити свій український народ вільним;
– у 1939 році митрополит звернувся з проханням про мученицьку смерть до папи Пія ХІ, розуміючи, що його у будь-який момент можуть вбити, хотів, щоб Господь прийняв його смерть, як жертву за людей і за це отримав ласку прощення для українського народу;
– у 1942 році під час німецької окупації Галичини Андрей Шептицький звернувся по благословення на мученицьку смерть до святішого отця Пія ХІІ щоб Господь прийняв його як жертву, молитви всього його життя за припинення кровопролиття і свободу повіреного його народу.
«Людина, яка була готова свідчити заради всіх ідеалів, це означає, що була готова прийняти мученицьку смерть, заплатити найбільшу ціну», – наголошує Ярослав Грицак.
Був людиною, яка на свій час була незрозуміла і не до кінця оцінена
«Був людиною, яка перейшла свій час, яка на свій час була незрозуміла і не до кінця оцінена, і це все потім наклалося на його беатифікацію. Те, що було за його життя, оці дуже складні відносини з якимись політиками чи ще щось, переклалося на беатифікаційний процес», – вважає Ліліана Гентош.
«Найбільш цінною і найбільш рідкісною рисою, яка свідчить про шляхетність окремої особи, а то й цілої нації, – це почуття вдячності», про це писав митрополит Андрей своєму братові Климентію Шептицькому в одному з листів.