Дивимося екологічну драму про дружбу хлопчика і справжнього вовка

12-річний Сашко у своєму невеличкому селі рятує Сіроманця від мисливців і згодом відправляється у подорож до Одеси, щоб вилікувати свого чотирилапого товариша від сліпоти. Така собі екологічна суміш buddy і road movie, де зупинки — це наслідки екоциду, техногенних катастроф, індустріалізації та мілітаризації. 

“…він був найстарішим вовком у світі. Все своє сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям…”, — так Микола Вінграновський описував Сіроманця, героя своєї однойменної повісті, написаної у 1977 році.

Ця повчальна, дещо казкова історія дружби хлопчика й вовка містила щирі природоохоронні застороги своїм маленькми і дорослим читачам.

Через 12 років “Сіроманець” на замовлення Центрального телебачення СРСР у вигляді вільної екранізації з’явиться на малих екранах.

У “Сіроманці” вперше в українському ігровому кіно герої потрапляють у покинуті села у зоні відчуження і зустрічають місцевих самоселів. Хоча саме слово “Чорнобиль” у фільмі так і не звучить, нове прочитання повісті Миколи Вінграновського відбувається під значним впливом Чорнобильської катастрофи і масштабного екологічного руху в Україні. 

“Сіроманець” —  перший і останній повнометражний художній фільм Петра Марусика (1947-2008), журналіста, перекладача та режисера Кіностудії імені Довженка та Української студії хронікально-документальних фільмів. Це його друге звернення до української літератури після короткометражної екранізації оповідання Григора Тютюнника “Оддавали Катрю” (1980).

У 2023 році українськомовна версія “Сіроманця” з колекції фільмофонду Довженко-Центру вперше буде показана на великому екрані. 

26 липня фільм представлятиме комунікаційний менеджер Довженко-Центру Олег Оліфер.

Обережно, тригери! Стрічка містить сцени справжнього полювання на вовків та жорстокого поводження з тваринами.