“Мирні ночі” серед вибухів: емоційна подорож TINA PETRIV на Схід із Культурним десантом
“Мирні ночі” серед вибухів: емоційна подорож TINA PETRIV на Схід із Культурним десантом
Нещодавня поїздка співачки TINA PETRIV у межах проекту «Культурний десант» стала не просто виступом перед українськими військовими, а глибоким емоційним переживанням, наповненим особистими історіями, щирими розмовами й теплом людських вчинків.
“Цього разу було багато розмов. Дуже важливих. Емоційних. Вони мені були потрібні не менше, ніж пісні їм”, — ділиться TINA PETRIV .
Багато бійців, з якими вдалося поспілкуватися, воюють ще з 2014 року. Для них приїзд дівчини-артистки — щось значно більше, ніж просто концерт. Усе, що робили для неї військові — було глибоко символічним. Хтось підсмажив полтавські вареники зі шкварками, хтось зірвав троянду посеред поля, інші — принесли шовковицю, загорнуту в серветку. Вони дарували своє тепло, ділились людяністю, яку не змогла забрати війна.
“Для багатьох з них цивільне життя — це вже щось абстрактне. Вони не знають, що таке мати просто дівчину, гуляти під мирним небом, просто жити. А все одно — такі теплі, відкриті”, — говорить співачка.
Під час подорожі артистка побувала, зокрема, у Краматорську — місті, де мир і війна щодня переплітаються. Попри небезпеку, постійні вибухи й тривоги, місцеві мешканці продовжують жити, виходити з дітьми на прогулянки, підтримувати одне одного.
Серед супутників TINA PETRIV були інші учасники «Культурного десанту»: з різних міст, з різними професіями — нейрохірурги, музиканти, актори. Один з них — відомий бандурист Володимир з гурту “Шпилясті Кобзарі”, навіть пожартував, що вчитиме її знову грати на бандурі, адже вона колись закінчувала музичну школу.
Пісні, які виконувала TINA PETRIV, — це не просто музика. Це історії, що відгукувались у серцях. Особливо тепло бійці сприйняли авторську композицію співачки «Мирні ночі, ясні дні». І не дарма. Бо ця пісня — про них. Про їхню щоденну боротьбу, мрії про тишу, про спокій, який так необхідний кожному.
“Вони сказали: «Це про нас». І я зрозуміла — недаремно все. Недаремно їхала. Недаремно писала.”
На згадку про поїздку залишились фото, обійми, квіти, шовковиця в серветці, і головне — відчуття великої вдячності. Тим, хто тримає наш фронт. І тим, хто тримає душу.
