Гутцайт: Я часто візуалізую, як в ефірі кажу: “Путін – здох, Україна – перемогла”. В уяві це проговорюю
Українська ведуча й колишня спортсменка Оксана Гутцайт в інтерв’ю інтернет-виданню “ГОРДОН” розповіла, чим завдячує тому, що у свої 48 років має неймовірно молодий вигляд, чому нікому не радить бігати марафони і як погодилася на роль прибиральниці в серіалі “Майор Сковорода” на ICTV2. Ведуча також зізналася, що візуалізує смерть нелегітимного президента країни-агресора РФ Володимира Путіна, щоб оголосити цю новину з келихом шампанського у студії телеканала.
– Оксано, ви дебютували як акторка в серіалі “Майор Сковорода” на ICTV2. Як потрапили на кастинг?
– Колись, уже дуже давно, я знімалася в одному російському серіалі, але це ще було тоді з російськими акторами, російськими режисерами. Там я грала співробітницю банку, але не будемо про це згадувати, тому це справді дебют. Як я туди потрапила? Потрапила завдяки тому, що цей серіал показуватимуть у нас на ICTV2, тільки тому я туди й потрапила, але я щаслива. Реально, це прикольний досвід, це зовсім інше, ніж новини чи телевізійна робота. Це в принципі протилежне – коли тебе готують до кадру, виставляють світло. Зовсім інший грим, зовсім інше вбрання.
У кадрі, як новинна ведуча, ти не повинна бути дуже емоційною, а тут, навпаки, треба це робити емоційно. Тому це зовсім інша робота. І хоча я з’являюся в кадрі максимум до хвилини, але знімалося все пів дня – з різних боків, із різних ракурсів, із різних камер: і так скажи, і так скажи, і по-іншому скажи. Але в кадрі мене зовсім мало. Мені дуже сподобалося: і атмосфера, і команда, і як це все відбувається на майданчику. Ну і в принципі, у новинах же в нас ніхто не викликає акторку в ефір, а тут кажуть: “Акторку на знімальний майданчик”. І я в цей момент відчуваю, ніби це я “Оскар” отримала.
– Чи не було остраху, що професійні актори ревнуватимуть, що ви нібито відбираєте в них хліб?
– Ні, мене ж запросили не на якусь там роль. Це роль статистки. Ви коли побачите – я грала прибиральницю, яка колись була заміжня за генералом, із такими замашками. Але все це потрібно, щоб я гарно зіграла роль, насправді все це в серіалі не показується. Там малесенька роль узагалі. Тому ні, я не думаю, що професійні актори – хтось зголоситься на таку роль.
– Якщо надходитимуть ще такі пропозиції, чи зніматиметеся й далі?
– Та звісно, це взагалі зовсім інша робота, зовсім інший виклик. Я завжди кажу – мені не треба нічого, тільки дайте мені щось нове. Я буду із задоволенням зніматися, і пробуватися. Я зрозуміла, що це теж важка робота. Я дуже не люблю запізнюватися й чекати. А як актори живуть? Вони ж поки переставили світло, поки поправили грим, і ти чекаєш, і чекаєш, і чекаєш. Тобто це ще той емоційний виклик: “Ага, не можеш ти чекати? А на тобі!”. Мені не треба головної ролі, а різні якісь персоналії. Я просто отримала неймовірне задоволення від команди, від гриму, від дівчат, які вдягали, від операторів, від наших зірок. А ще там смачна кава і смачний чай.
– Ви зізналися, що любите екстрим і не любите сидіти на місці, а чи був досвід стрибків із парашутом?
– Ні, з парашутом я не стрибала й навіть не хочу. Я вам скажу чесно, я вважаю, що в мене таке класне життя, що ним ризикувати я просто не згодна. Ні! У мене класне життя, яким я насолоджуюся, хочу прожити 120 років, і марно ним ризикувати – це не моє взагалі. Адреналін я отримую від своєї роботи, але ризикувати – ні.
– У вас неймовірна фігура. А яким зараз спортом займаєтеся?
– Я бігаю майже кожен ранок, я дуже люблю бігати. Це мені прищепив мій тато з дитинства, ми з ним бігали, я не знаю, з моїх, мабуть, п’яти років. І ми бігали майже щодня. А так я займаюся тільки фітнесом. Бігаю я в задоволення – коли мені погано, бігаю, коли мені добре, коли треба продумати якусь розмову, промову, чи якісь відносини. Я біжу – я взуваю кросівки й побігла.
– А скільки ви пробігаєте? Яку дистанцію?
– 5 км – це взагалі щодня. Як встати почистити зуби – це п’ять. А коли є більше часу й натхнення, то, звісно, 10 км.
– Ваша колега Марічка Падалко бере участь у марафонах. Чи мали ви такий досвід?
– Ні. Зрозуміло, що я молода дівчинка, але в моєму віці – у 48 років – бігати 21 км і 42 км… Ні для суглобів, ні для серцево-судинної системи воно мені не потрібне. Тому марафонів я взагалі не бігаю.
– Як досвідчена спортсменка, із чого б ви порадили починати займатися бігом?
– Починати із ходьби потрібно кожному. Бігати одразу я не раджу нікому. Потрібно спочатку ходити, потім – швидше, і тільки потім переходити на біг. І то – 2 км, 3 км, і тільки потім 10 км. Напівмарафони, марафони і навіть 10-ка – я вважаю, це тільки для професійних спортсменів. Або для любителів, які вже пройшли деякий шлях від ходьби й далі, дізнаючись і про дихання, і про те, як правильно бігати.
Чому я припинила взагалі бігати оці 10-ки в якихось марафонах? Тому що вони завжди йдуть по асфальту, а по асфальту – це зовсім недобре для суглобів. Після 10-ки в мене коліна і стопи болять. Асфальт – він узагалі не пристосований для того, щоб по ньому багато бігати. Через це я припинила й нікому не раджу – це не для здоров’я.
– Ви так легко назвали свій вік! А як не перетворитися на таку собі бабусю? У чому ваш секрет молодості?
– У мене немає відчуття, що вік бере своє. Я взагалі не соромлюся свого віку. Я вважаю, що я молодець і маю гарний вигляд. Але все це – спорт, активний спосіб життя, і, можливо, спілкування з молоддю. У нас багато молодих журналістів, Я спілкуюся з друзями своїх дітей і не занурююся в господарство, прибирання, у якісь там проблеми.
Я можу лишити неприбраною хату й піти кудись на екскурсію. Припустимо, у певному віці починається: “Ні-ні, спершу все треба поробити”. Я до цього ставлюся спокійно. Якщо є бажання кудись піти й щось нове дізнатися, то я завжди закину хату й піду. Колись зйомки були в українського інженера Бориса Патона, йому вже було за 90 років. І я тоді дивилася на його очі й розуміла, що людина, яка постійно знаходиться в чомусь новому, тренує свій розум, вона в принципі молода. І я зрозуміла, що треба постійно тренувати свій розум. Тоді ти постійно будеш молода – читати книги, вивчати мови, займатися музикою.
От моя мама зараз опановує штучний інтелект. Ніколи не скажеш, що моїй мамі 79 років, тому що погляд зовсім інший, тому що ти підживлюєшся енергією нових знань, і, відповідно, молодістю. Але я ніколи не приховую, що мені 48.
– Оксано, ви колись уявляли момент, що саме вам випаде нагода оголосити про смерть Путіна?
– Це буде якомога радісніший тон. На початку повномасштабної війни я брала інтерв’ю в Сергія Притули, і ми говорили про перемогу. І він сказав: “Коли він здохне, люди так нап’ються, бо це буде найбільша радість”. І тут я згодна, це буде безмежне щастя для багатьох людей. Це буде святково-радісний тон із келихом шампанського у студії і з відчуттям радості від того, що найбільше зло на нашій планеті здохло.
Тому це буде радість, звісно. Я у візуалізацію вірю й дуже часто візуалізую, як я в ефірі кажу: “Путін – здох, Україна – перемогла”. У своїй уяві я це проговорюю.
– Уже літо, чи ви вже запланували відпочинок?
– Поки що чітких планів немає. Точно знаю, що я поїду в Харків, у мого тата 10 липня день народження, тому я завжди їжджу. Чесно скажу, дуже хочу в Іспанію. От чесно скажу. Тому що на початку війни перші пів року я прожила в Іспанії у своїх друзів. І от хочу до них поїхати, це як наче якась ностальгія. Але це ще у планах. А як воно буде, ще невідомо.
– В одному інтерв’ю ви жартома зізналися, що заздрите Олі Поляковій, у якої є власний город. Цьогоріч ви вже щось саджали?
– Моя заздрість закінчується на заздрості, тому що мені лінь, по-перше. А, по-друге, мої батьки мають у Харкові дачу й пересилають мені все, що потрібно. Але, звісно, я хотіла б так, як в Олі, – усе своє. Але далі заздрості й дякуючи батьківському городу в мене нічого немає.
– Ви свого часу зробили блефаропластику. А зараз на які пластичні операції ви б погодилися?
– Я б підправила все що завгодно. Я до цього ставлюся дуже спокійно й радію, що рівень медицини дійшов до того, що жінки в певному віці можуть мати набагато молодший вигляд. Мені не подобається друге підборіддя, але воно опускається – ну куди від цього дінешся. Але раніше ніж у 50–55 немає сенсу це робити.
Я роблю різні уколи краси, мої косметологи зі мною уже по 20 років, і я навіть не питаю, що там вони вводять. Але я категорична противниця філерів, піднятих брів. Але якщо потрібно зробити нову блефаропластику – я із задоволенням зроблю.
– А у вас були моменти, коли ви думали, що ефір закінчився, починали говорити вже про щось своє, а це бачили й чули глядачі? Як от, наприклад, це трапилося з вашою колегою Людмилою Барбір?
– У мене було кілька таких моментів. Я то у гримерку виганяла, то не могла вимовити слово. Вважаю, що це нормально. Як реагувати на таке? Або вибачитися, а якщо немає за що, посміятися й усе. Вважаю, що такі моменти показують, що ти не робот. Що це може бути в кожного. У цьому й краса сучасного телебачення, що ти не робот. Це прикольно.
Звісно, як у Марічки Падалко, у мене зуб, на щастя, ніколи не випадав, але у гримерку я могла вигнати й сказати лайливе слово в ефірі – я теж якось сказала. Це нормально. Тоді оштрафували мене, бо це було дуже явно в ефірі. Я навіть не сперечалася. І це нормально.
– А коментарі потім читали в мережі?
– Я ніколи не читаю. Мене навчали професіонали, такі як Юра Горбунов. Я починала на “Новому каналі”, там були професійні ведучі. І вони мене навчили, що ніколи не варто читати жодні коментарі. І я досі їх не читаю. Я навіть не знаю, що вони там пишуть і що кажуть.
