«Мова має значення». Як це працювало в часи Кирила і Мефодія?

У День української писемності та мови (27 жовтня) вшановують також преподобного Нестора Літописця – одного з перших українських письменників та істориків. А він, у свою чергу, вважається послідовником святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – християнських проповідників і творців слов’янської писемності.

Нещодавно у Києві вийшла книжка «Кирило і Мефодій – політичні інтригани словесності», присвячена Солунським братам (Солунь – слов’янська назва грецького міста Салоніки, де вони народилися). І коли з періодичністю у кілька років виникає дискусія, а чи не перейти українцям на латиницю, то згадуються Кирило і Мефодій: от треба було ж їм винаходити цю абетку?

Більше про діяльність Кирила і Мефодія та її значимість для нашого сьогодення «Історичній Свободі» розповів автор згаданої книжки, археолог та історик Євген Синиця.

– Ви, як археолог, «копаєте» давніх слов’ян, а Кирило і Мефодій їх окультурювали.

– Я займаюся раннім Середньовіччям, зокрема і ІХ століттям, в якому жили Кирило і Мефодій.

Але ця книжка поза сферою моїх вузькофахових інтересів. Первинно це просто серія постів у фейсбуці, яка зацікавила читачів, а згодом і видавництво. В результаті, вийшла така книжка.

Підзаголовок «Політичні інтригани словесності» не даремний. Тому що, насправді, це була ранньосередньовічна політична боротьба за слов’ян як за майбутню паству між Константинополем та Римом. І Кирило з Мефодієм, Кирило насамперед, відіграли дуже вагому роль в цьому процесі.

Не стільки навіть запровадження абетки і слов’янської мови як мови писемної мало вагу. Солунські брати зробили слов’янською мову літургійною. З’явився так званий глаголичний обряд, глаголична літургія або меса – можна так і так казати. Спочатку глаголичний обряд затвердила Західна церква.

– Католицька?

– Для тих часів католики і православні – це ще не зовсім правильний розподіл. Часи Кирила і Мефодія – це часи так званої Фотієвої схизми (863–867 роки – ред.). Це такий «пілотний проєкт» Великої схизми 1054 року, коли остаточно припинили літургійне спілкування між собою Західна і Східна церкви. Зрештою, Західна і Східна тут теж не дуже правильно, тому що східних церков багато. Йшлося безпосередньо про папу Римського і Константинопольського патріарха.

Інтрига із запровадженням глаголичного обряду була однією зі складових намагання унормувати відносини між Римом і Константинополем. Одним із вагомих моментів цього конфлікту було те, що прихильники грецької мови богослужіння закидали, що латинський переклад Святого Письма і богослужебної літератури неправильний і неточний, а звідси багато розбіжностей канонічних і літургійних.

І спроба запровадити слов’янську літургійну мову накладалася на такий підтекст. У Римі зазначали, що ми визнаємо ваших агентів, які служать слов’янською для слов’ян, у нас немає нарікань на те, що там щось не так із перекладом, то й ви визнайте наш латинський переклад. На мою думку, прихильність папського престолу до діяльності Кирила і Мефодія була пов’язана багато в чому саме з цим. Хоча все було так, як має бути – кілька диспутів за участю Солунських братів, і тільки після цього в Римі визнали канонічним богослужіння слов’янською мовою.

– То вони були «агентами» Константинополя чи Риму?

– Вони були «агентами» Константинополя. Тут немає жодних сумнівів. Історія моравської місії починається з того, що Ростислав Моравський звертається до візантійського імператора з проханням прислати своїх священників. Мовляв, підданих своїх ми охрестили, але хрестили їх зальцбурзькі архієпископи, які проповідують і служать латиною. А наші піддані латини не розуміють, грецьку теж навряд чи будуть розуміти, то давайте перекладемо слов’янською – раптом буде краще. І вийшло, що краще.

– Тобто ініціатива йшла від чеського князя?

– Від великоморавського. Наскільки ця ініціатива була суто просвітницька – велике питання. Радше це пошук великої політичної потуги, на яку можна спертися. Українській аудиторії це зрозуміло, тому що вона добре знає історію Хрещення Русі. Звернення до візантійської традиції мало на увазі звернення до політичної підтримки саме з Константинополя. І вибір віри, як це називали, був пов’язаний з цим.

У великоморавського князя Ростислава була схожа ситуація. Він конфліктував зі Східно-Франкським королівством і, шукаючи допомоги, звернувся до Константинополя.

– Підзаголовок книжки «Політичні інтригани словесності» наводить на думку, що у ІХ столітті, як зараз кажуть, «мова має значення». Але яке тоді мова мала значення?

– Не думаю, що таке гасло тоді існувало, але мова мала значення.

Дуже показово, що саме Кирила відрядили в Моравію. Чому саме він? Тому що Кирило – солунянин, а всі солуняни знали слов’янську. Греки за походженням чи то ромеї, як тоді себе називали візантійські греки, мешканці Салонік знали слов’янську, бо навкруги жили слов’яни і в самому місті доволі великий був сегмент слов’ян.

– Салоніки білінгвальні були?

– Як мінімум, білінгвальні.

– Але глаголиця і кирилиця були адаптовані до староболгарської. Ми її знаємо ще як церковнослов’янську. В Моравії, де тепер чехи живуть, так добре розуміли мову з південнослов’янських територій?

– Лінгвісти вважають, що на той час диференціація мовна була не така суттєва у слов’янському середовищі. Тобто це доволі молода мовна група, яка склалася десь на середину І тисячоліття нашої ери. Судячи з того, що люди, які володіли солунським діалектом слов’янської, спокійно проповідували у Великій Моравії, їх там розуміли.

Хоча історія з абетками свідчить, що була і певна різниця. Глаголиця – більш ранній варіант, кирилиця – більш пізній. Судячи з усього, кирилиця не пов’язана безпосередньо з творчістю братів. Радше її створили так звані сьомочисельники, найближчі учні Кирила і Мефодія, які з ними були в моравській місії, а потім у Римі.

У Римі Кирило помирає, а Мефодій повертається в Моравію, продовжує місію і стає першим єпископом Моравським. Але невдовзі після його смерті всіх сьомочисельників і їхніх учнів із Моравії виганяють.

– Чому?

– Справа в тому, що вони там паралельно існували з католиками. Поки була підтримка з боку моравських князів, все було нормально. Але ситуація змінилася на 880-і роки – їх виганяють. Вони опиняються в Болгарії, яка нещодавно охрестилася, і продовжують там свою діяльність. І серед цих сьомочисельників був Климент Охридський, святий і святитель Болгарії. Хоча Охрид зараз – це Північна Македонія. І судячи з усього, кирилиця – класична церковнослов’янська абетка – це його винахід. Вона якраз більше адаптована саме до болгарських говорів.

– Якщо зараз виникають дискусії з приводу переходу на латинку, то чому в ІХ столітті так питання не ставили, щоби взяти за основу латинську абетку?

– Латинська абетка пристосована до потреб багатьох слов’янських мов.

– Тільки південні і східні слов’яни послуговуються кирилицею.

– Але первинна кирилиця і всі її модифікації, які існують по цей день, зокрема українська, направду краще пристосована фонетично до особливостей слов’янських мов, зокрема української.

Тобто є знаки, які передають звуки або звукосполучення, які притаманні конкретно нашим мовам. На письмі це передавати простіше.

Зрештою, латинка чеська або польська теж сильно модифіковані. Сама фонетика потребує якихось особливих знаків для того, щоб передавати певні звуки, які не характерні для романських або для германських мов. Але в германських мовах так само модифікована латинка. Класичною латинкою не послуговується жодна сучасна мова.

– Пригадую з університетського курсу слов’янських літератур, що Кирило чи Мефодій були в Криму, в Херсонесі, і там ніби хтось із них бачив текст «руськими письменами писаний».

– Ця історія є в книжці.

Обидва брати були в Криму, в Херсонесі. І йшлося про Святе Письмо. У церковнослов’янських текстах всюди йдеться про «письмена руські». Але є ще грецькі примірники їхнього «Житія». І там йдеться про письмена «сурські», тобто сирійські. Йдеться про арамейську мову зі специфічним алфавітом. Тому що арамейська – це семітська мова, яка передавалася на письмі івритом.

– Отже, не «руські», а «сурські» письмена?

– Існує величезна література з цього приводу.

Є думка, що це були дійсно руські письмена, які вони «слямзали» і потім використали. Але ж немає жодної писемної пам’ятки глаголичної або кириличної раніше середини ІХ століття. Думок може бути скільки завгодно, але підтверджень немає. Отже, це могла бути сирійська мова. Також є така думка, що це могло бути Святе Письмо готською мовою. Тому що готи і готська мова на той час у Криму доволі поширені.

– А готи тоді якою абеткою користувалися?

– Є так звана абетка Ульфіли – суміш рунічного письма і латини. Ульфіла – це хреститель готів і автор перекладу Святого Письма. Готська Біблія цією абеткою існує по цей день, у Швеції зберігається. Ця абетка дійсно надзвичайно цікава і вирізнялася з-поміж тих абеток, які були відомі братам. Але, на мою думку, більш адекватна гіпотеза, що це було все-таки сирійське письмо. Тому що з Житія випливає, що в Херсонесі Кирило знайомився саме з гебреїстичними мовами. Адже він готувався до диспуту з мусульманином перед хозарською місією. Тобто для чого йому якісь руські чи готські письмена – незрозуміло. А натомість із сирійськими – все логічно.

– Солунські брати були поліглотами?

– Так, були поліглотами, принаймні Кирило. Про Мефодія менше відомо.

Немає сумнівів у тому, що для них слов’янська була природною мовою, яку вони з дитинства знали. А Кирило впродовж всього життя вчив мови. Він такий мандрівний проповідник і диспутант релігійний, їздив до агорян, тобто до арабів, потім ця хозарська місія.

– До речі, хозари в результаті обрали юдаїзм. Можна сказати, що Кирило провалив місію до хозар?

– Можна сказати, що провалив. Християнізацію бачили як прийняття єдиної державної віри. А в Хазарському каганаті це не працювало. Це була така релігійно толерантна держава.

І коли кажуть, що в каганаті прийняли юдаїзм, то інколи забувають уточнити, що це була релігія верхівки, а не всієї держави, що це ставило під заборону будь-які інші релігії, поганство у тому числі. Власне кажучи, вони не бачили в поліконфесійності…

– Кирило і Мефодій – греки, яких зараз шанують усі слов’яни.

– Вони вшановані всіма християнами. Принаймні, католиками і православними. Вони свої для всіх! І це вшанування абсолютно органічне. Кирило похований у Римі, в базиліці святого Климента. І ця базиліка зараз є храмом ірландських католиків, а одним із найбільших донаторів капели святого Кирила є словаки-католики. І для них це абсолютно органічно. Тому що це їхній святитель. Словаки вважають себе спадкоємцями Великої Моравії.

Для слов’ян вони, зрозуміло, більш вагомі в силу того, що писемна традиція з’явилася. Інструмент, який створювали для проповідування, дуже швидко адаптували як мову ділову, для службових потреб.

– Наскільки ця староболгарська чи старослов’янська, чи то церковнослов’янська в Х столітті була зрозуміла мешканцям Подніпров’я?

– Судячи з того, що християнізація була достатньо швидким процесом, а служили і проповідували церковнослов’янською, вона була достатньо зрозумілою.

Мовна диференціація на той момент, безумовно, існувала.

Епіграфіка, принаймні ХІ століття, дуже добре показує, що вже є різниця між дніпровськими говорами і новгородськими.

Але все одно ця мова конструювалася як те, що називається нормативна мова.

Тобто у нас є нормативна українська, яку розуміють всі українці, хоча діалектне різноманіття дуже широке. Так само було зі старослов’янською – це та сама нормативна мова, яка намагалася враховувати специфіку всіх мов слов’янських і бути загальнозрозумілою.

Дуже цікаво, що це ІХ століття. Адже саме в ті часи – дещо раніше, наприкінці VІІІ століття, але основний процес був в ІХ столітті – виникає те, що називається lingua franca в буквальному розумінні. Тобто це розмовна мова франків, яку розуміють у їхніх володіннях франків, яка стає діловою мовою. Це ядро сучасної французької.

– А хіба не латина була діловою мовою?

– На той час латина вже втратила загальну зрозумілість. Натомість її місце значною мірою займає старофранцузька. Перші повноцінні тексти вже в ІХ столітті існують. Тому що це зрозуміла мова, яка відбиває реалії конкретного періоду, його політичних і економічних вимог.

Старослов’янська була схожа за функцією – відповідала реаліям часу. Але досить швидко, якщо взяти тексти ХV–ХVІ століть, старослов’янська явно перестала задовольняти, скажімо так, території Великого князівства Литовського, де церковнослов’янська була діловою мовою.

І ті ж самі Литовські статути написані не класичною старослов’янською, бо там інша термінологія, а це треба було зробити загальнозрозумілим достатньо різним мовцям. Тобто той самий принцип, який раніше закладався в церковнослов’янській, перейшов на староукраїнську, можна так називати її. Хоча білоруси будуть сперечатися і казати, що це старобілоруська, але в принципі різниці особливої немає.

Ми будемо цілком небезпідставно вважати, що це староукраїнська мова, тому що сформувалася, як стверджують філологи, на основі київських говорів. І вона вже різнилася від мови Кирила і Мефодія доволі суттєво. Бо суспільство розвивається – йому потрібні нові поняття і терміни.

– Чим зараз, на вашу думку, цікаві й актуальні Кирило і Мефодій? Що, крім абетки, про них треба знати?

– Про них треба знати, що це люди, які ненасильницькими методами змінювали світ у страшні часи, коли всі воювали зі всіма, без застосування зброї! з’являються люди, які намагаються згладити, скажімо, ситуацію в такий спосіб, тобто знайти шлях до того, щоб вирішити політичні проблеми без зіткнення озброєного. І це працювало!

Думаю, їхня діяльність була надзвичайно вагомою складовою того, що розкол християнського світу не стався майже на 200 років раніше.

Не даремно День вшанування пам’яті Кирила і Мефодія припадає на День слов’янської писемності і культури. Саме в такій послідовності – писемності і культури. Писемна традиція – це дуже важливий структурний елемент для того, щоб творити високу культуру й історичну традицію.

Наш первинний літопис, «Повість минулих літ», з’являється як наслідок діяльності Кирила і Мефодія і запровадження християнства.