«Мрію не чути сирен і вибухів». Що малюють діти-переселенці?

Дівчинка, яка горнеться до тата-військового, літак «Мрія», українка, яка обіймає свій будинок, пазли, що складаються у слово «дім», танки та зустріч з українським захисником – так виглядає сучасна Україна очима дітей. Понад дві сотні хлопців і дівчат взяли участь у проєкті «Обличчя української мрії». Частину робіт презентували у Львові на площі перед Оперним театром.

Серед них і малюнки дітей-біженців та внутрішніх переселенців.

​Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає про історії та мрії, які діти намалювали на папері і написали у листах до малюнків.

Уляна, 15 років, переселенка з Херсонської області

Уляна Сєровєтник разом з батьками, сестрою та братом нині живуть на Черкащині. Її рідне село Антонівка, що на Херсонщині, російські війська окупували у перший день широкомасштабного вторгнення. Цей населений пункт відомий Антонівським мостом. 11 листопада українські захисники звільнили Антонівку. Утім, там досі небезпечно.

«Я дуже хочу повернутися додому. Бажаю всім, хто був змушений рятуватися від окупантів, повернутися на батьківщину. Мрію про те, щоб очі українців світились від щастя, щоб вони плакали від радості, щоб кожна дитина росла в повній і благополучній родині, щоб усі захисники повернулися живими і неушкодженими у свої сім’ї, щоб була перемога!», – зазначає Уляна.

Ксенія, 15 років, переселенка з Донецька

Війна для Ксенії Пилипчук розпочалася ще десять років тому, коли їй було – 5. З Донецька сім’я евакуювалася до Житомира, де живуть й сьогодні.

«З лютого 2022 року моє життя знову змінилося. Знову до нашого будинку постукала війна. Мій батько захищає нашу країну. Я дуже сумую за ним. Разом із мамою ми допомагаємо йому та його побратимам, робимо збори і відправляємо усе, що батько просить. Я мрію, щоб скоріше закінчилася війна і мій тато, батьки інших дітей повернулися додому», – пише Ксенія.

Катерина, 13 років, переселенка з Дніпропетровської області

Після початку великої війни, залишила свій дім 13-річна Катерина Возняк з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Катерина мріє про повернення додому: «Я мрію повернутися до рідного села і рідної хати, мрію про перемогу і мир в нашій країні. Жити в мирі – це мати можливість жити безпечно та щасливо, зібратися родині дружнім колом, радіти один одному, відчувати опору і рідне плече, почуватися у безпеці під опікою своїх батьків і рідних. Сподіваюся, що моя мрія здійсниться, бо це мрія всіх дітей України».

Іван, 8 років, переселенець з Миколаєва

«В 2022 році почалася війна, в моєму житті багато чого змінилось. Ми з родиною виїжджали до інших міст, де було безпечніше, але і там теж чули вибухи. Я мрію, щоб у нашій країні був мир, закінчилася війна, ми всі повернулися до школи і сіли за парти, щоб ми чули вибухи тільки у кіно. Слава нашим Героям, які зараз захищають країну», – написав у листі Іван Ковтко з Миколаєва.

Вікторія, 9 років, біженка з Херсонщини

Вікторія Чуприна з сім’єю знайшла прихисток у Польщі. Туди родина евакуювалася з міста Олешки, що на Херсонщині. Населений пункт окупований з 17 березня 2022 року. Тато Вікторії загинув на фронті, дитина дуже за ним сумує: «Важкі роки без тата, будування майбутнього і знову війна, знову біль, втеча з рідного дому, зоставивши там ціле наше життя. Повернутись не можемо, окупація, страх, зруйноване місто. Мрія – щоб Україна стала вільною, щасливою – і всі могли повернутися до рідних, додому, до коханих, щоб діти раділи живим батькам», – пише Вікторія.

Дмитро, 14 років, Дніпропетровська область

«Мрію не чути сирени і вибухів, мрію, щоб українці поверталися в свої будинки. Нехай в мирному небі літають тільки мирні літаки, а наші друзі-менші ніколи не відчувають стресу і жахіть. Вірю в ЗСУ, які оберігають нас. Вірю, що наступить перемога», – зазначає Дмитро Чаплинський з міста Покров, Дніпропетровської області.

Маргарита, 5 років, біженка з Херсона

«Я дуже сумую за домом, бабусею, дідусем. Я мрію про перемогу та мир в Україні», – пише у своєму листі Маргарита Федорова з Херсона. Нині дівчина живе у Польщі.

Adblock test (Why?)