100-річний ювілей. Микола Береславський готував акт самоспалення, протестуючи проти русифікації
Це був відчайдушний вчинок – одиночна акція протесту проти русифікаторської політики в СРСР
18 травня виповнилося 100 років з дня народження українського дисидента Миколи Береславського (1924–1995). Узимку 1969 року в Києві, протестуючи проти русифікаторської політики СРСР та введення радянських військ до Чехословаччини, він спробував вчинити акт самоспалення, але був затриманий і засуджений. Але це – далеко не все, що можна розповісти про Миколу Береславського, людину непересічної долі, у житті якої, як каже дослідниця, співробітниця Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького Ірина Рева, було багато дивовижних вчинків та подій.
Напередодні ювілею в музеї відкрили виставку світлин, документів та особистих речей Береславського «Громадянин «найвільнішої» країни». На заході були присутні всі троє його дітей.
Яким був їхній батько, які події, пов’язані з ним згадують з особливою теплотою, та що говорив Береславський про майбутні відносини України з Росією – Радіо Свобода розпитало в доньок та сина.
Микола Береславський народився 18 травня 1924 року в селі Новоспасівка (зараз – Осипенко) Бердянського району Запорізької області. Зараз це село під російською окупацією, зазначають діти дисидента.
З особливою теплотою вони згадують і те село, і хату, яку побудували батько та мати й де минуло їхнє дитинство. Оселя буквально тонула у квітах, згадують доньки й син, – усе це стараннями батька, який дуже любив усе живе.
Гарний вазон для квітів або книжка – це були бажані подарунки батькові
«Мені особисто батько прищепив любов до тварин. У нас, було, де хто яку тваринку знайде, поранену чи приблудну, – тягнуть до нас. Їжачки, лисеня, сови, сичі…» – розповідає син Микола.
«І в селі, і вже після переїзду до Дніпра, в квартирі, – у нас все було в горщечках, у квітах. Балкон був заставлений геранню. Гарний вазон для квітів або книжка – це були бажані подарунки батькові до дня народження», – говорить донька Жанна.
У дитинстві та юності Микола Береславський пережив трагічні події української історії, які сформували його як особистість, – був очевидцем колективізації, розкуркулення та виселення українських селян на північ, Голодомору-геноциду та репресій.
Під час Другої світової війни нацисти вбили батька Береславського, спалили хату. Сам він у 1941–1942 роках співпрацював з похідною групою ОУН – отримував націоналістичну літературу й поширював її серед односельців…
Будучи свідомим українцем, каже донька Береславського Жанна, батько не міг виховувати їх, дітей, в дусі радянського ура-патріотизму.
У нас був прищеплений імунітет проти радянської пропаганди
«У нас в родині читали вірші Шевченка. А ще – батько нам розповідав про репресованих письменників, про Голодомор, те, що не викладалося в школі, те, про що не говорилося в суспільстві. Тобто у нас був прищеплений імунітет проти радянської пропаганди. Хоча ми були й піонерами, і комсомольцями – така була система, треба було виживати, але у нас, дітей, не було ілюзій щодо радянських «цінностей», – говорить донька.
Батько багато читав, а також слухав по радіо «західні голоси», згадують діти.
Маленький приймач у нас був – «Рекорд». Сигнал глушили. Ловив «Голос Америки» і Радіо Свобода
«Маленький приймач у нас був – «Рекорд». Сигнал глушили. Але о 9-й, о 10-й вечора ми, діти, – в дитячій, а батьки – окремо, в спальні. І батько слухав той радіоприймач. Ловив «Голос Америки» і Радіо Свобода», – каже старша донька Людмила.
Спроба самоспалення
У лютому 1969-го 44-річний Микола Береславський поїхав до Києва, щоб вчинити акт самоспалення. Це був відчайдушний вчинок – одиночна акція протесту проти русифікаторської політики в СРСР.
Синові Миколі тоді було неповні 12 років. Він запам’ятав батьків від’їзд.
Чепурний, завжди краватка… А поїхав він до Києва в старезній куртці
«Я пам’ятаю, що батько був дуже охайним. Він наскільки стежив за собою, що навіть якщо йому треба було сходити недалеко, на пошту, міг пів години стояти перед дзеркалом. Чепурний, завжди краватка… А поїхав він до Києва у старезній куртці. Удома нічого не сказав. Ні нас, ні маму він ні про що не попереджав. Заїхав спершу до Володимира Сіренка в Дніпродзержинську (зараз – Кам’янське), з яким вони спілкувалися, були земляками. Той його відмовляв, але він все ж поїхав. Ми дізналися про те, що сталося, вже тоді, коли до мами з Бердянського КДБ приїхали», – говорить Микола.
«За кілька днів до його від’їзду мама помітила, що щось його гнітить. Наважитися на такий крок, коли в тебе троє неповнолітніх дітей, погодьтеся, було непросто. Мама плакала й допитувалася: куди ти їдеш? Він нічого не сказав, але в нього в очах також стояли сльози», – додає Жанна.
Зараз на виставці в Дніпрі показують плакат, який Бериславський готував на поїздку, але залишив удома. Цей раритет дивом зберігся в родині.
«Очевидно, через те, що слово «українофобію» на плакат повністю не влізло, він написав інший плакат, а цей залишив удома. Він його заховав, при обшуку – не вилучили», – каже донька Людмила.
Два з половиною роки таборів
У Києві після спроби самоспалення Береславського арештували, а до його сім’ї прийшли з обшуком. Удома в батька була величезна бібліотека, згадують діти.
Книжки він маркував власноруч виготовленим екслібрисом «Правда. Воля. Микола Береславський». Цей напис не залишився поза увагою слідчих. «Вам що, правди й волі не вистачало?» – запитали вони.
Згадка про екслібрис є і в протоколі обшуку.
Ми тугенько виживали без батька. Троє дітей. Мама працювала то на молокозаводі, то в кіоску
За спробу самоспалення Береславський був засуджений до двох з половиною років позбавлення волі. Покарання відбував у Мордовії, у таборах суворого режиму. Усі ці роки він писав листи родині, згадують діти.
«Батькові дозволялося написати два листи на місяць. І треба було зробити вибір – додому чи до когось із друзів. В основному – додому писав… Ми тугенько виживали без батька. Троє дітей. Мама працювала то на молокозаводі, то в кіоску. Які там заробітки в селі… Допомагало те, що мама дуже добре шила. Самоучка, але обшивала дівчат і мене. Допомагали матеріально нам і дисиденти з Києва, і мамин брат з Кіровограда. Якийсь городик – так і виживали», – розповідає син Микола.
У тих листах батько також давав вказівки матері щодо придбання нових книжок. Любов до читання й набуття нових знань він проніс через все своє життя й передав дітям, каже донька Людмила.
Приїхав додому батько після таборів влітку 1971 року – і з собою привіз цілу валізу нотаток та книжок, згадує син Микола.
«Повернувся батько в зеківській робі, з довгою бородою. Валіза здоровезна – набита його зошитами, цілі книжки переписані від руки. Він займався самоосвітою. Пам’ять була феноменальна – історичні дати, події, дуже різнобічні знання. Якийсь спір, дискусія в селі – бігли люди, щоб розсудив, підказав. І коли вже переїхали до Дніпра – зверталися дуже освічені люди, і щодо дисертацій, і так», – каже він.
Після ув’язнення – під ковпаком КДБ
Життєві випробування не зламали Береславського. Повернувшись додому з Мордовії, він продовжив правозахисну діяльність, співпрацював із самвидавними журналами, за що до кінця радянського режиму перебував під постійним стеженням КДБ.
«Це було в 70-і роки, я вступила до вишу, вчилася добре, але КДБ до мене «зверталося». Такий епізод. Статечний такий чоловік дуже делікатно запитав: «А ви знаєте, хто приходить до вашого тата? А ви можете нам повідомляти, хто приходить, про що вони говорять?». Я була дуже обурена. Кажу: «Як побачу каліку на вулиці, то цілий день ходжу хвора від цього, а ви мене спонукаєте доносити на власного батька». Викликали й мого чоловіка через військкомат і теж агітували. Погрожували, що ми квартири не отримаємо, а ми стояли в черзі – але він відмовився», – згадує донька Жанна.
«Нам не уникнути війни з Росією»
Пізніше Береславський брав активну участь у Народному русі України (НРУ) та «Просвіті». Колишній дисидент був дуже щасливий, коли проголосили Незалежність України, розповідають його діти, але завжди застерігав: це ще не все, війна з Росією – неминуча.
«Тато весь час наголошував: «Нам не уникнути війни з Росією, з Російською імперією. Назви міняються, а сутність імперії не міняється». Це він говорив пророче. І щодо повномасштабної війни багато хто з людей не вірив – ми вірили. Наша родина з осені запаслася харчами. Ми знали, що війни не минути», – говорить Жанна.
У кожного з нас свої захоплення й інтереси, але ми дуже щасливі тим, що виросли в патріотичній родині
Усі троє дітей Береславського кажуть: пишаються, що виросли в такій родині й отримали таке виховання. Всі вони були учасниками Помаранчевої революції та Революції гідності. І зараз підтримують патріотичні заходи в Києві та Дніпрі.
«У кожного з нас свої захоплення й інтереси, але ми дуже щасливі тим, що виросли в патріотичній родині. Батько… І мама – проста сільська дівчина, дожила до поважного віку, померла рік тому, їй було 92. То завжди приїздиш – запитує: «Ну що, росіян прогнали?». Це було перше запитання. Ми її намагалися на цьому світі втримати: «Мамо, ти тільки дочекайся перемоги». Але не дожила», – говорить син.
До сторіччя Миколи Береславського в Дніпрі відкрили виставку. У неділю, 19 травня, проведуть пам’ятний вечір.
Між тим творча спадщина українського дисидента, його листи та нотатки, які зберігаються в родині, ще потребують ретельного вивчення й оприлюднення. Доньки та син сподіваються, що колись вони вийдуть друком.