У тому, що Disney вирізав нагородження за “20 днів у Маріуполі”, немає зради. Творці “Оскара” роблять те, що вигідно їм, а не те, що приємно українцям

То чому Disney вирізав українську перемогу?

Тяжко бути українцем. Бо ти скрізь бачиш агентів Путіна. Не встиг папа римський пройти через це чистилище, як виявилося, що й компанія Disney також працює на Кремль. І, можливо, тоді всі фільми Marvel писалися разом із Медведєвим, який, як вип’є, розкриває свій художній потенціал.

Про що мова? Велика перемога України. Велика перемога митців з України. Перший в історії повноцінно український “Оскар”. За документальне кіно “20 днів у Маріуполі”. Але й тут зрада. Бо Disney, коли робив скорочену версію, не включив у неї частину, де була українська перемога. Чи це приємно? Ні, неприємно. Для нас це дуже неприємно.

Чи це зрада на замовлення російських агентів у Голлівуді, які протягнули свою кістляву руку до церемонії нагородження “Оскар”? Ні. Звісно, ні.

Чому це сталося? Бо гроші. І не російські гроші. Disney – це комерційна організація. Яка має заробляти гроші. І вона робить комерційний продукт. Тобто нарізає те, що, на думку компанії, буде краще продаватися. І так, документальне кіно, природно, першим іде під ніж. Бо згадайте свою увагу до статуеток “Оскара” раніше. П’ять років тому. 10 років. 15 років тому. Чи цікавило когось із вас, хто отримав “Оскара” за документальне кіно? Чи думали ви над тим, що там представили режисери із Сирії та Ірану?

Якщо ви не професіонал у цьому напрямі, то вас ніколи не цікавило, хто там отримав “Оскара” за документалки. І ви не одні такі. Це переважна характеристика тих, хто слідкує за “Оскаром”. Бо цікаво, отримав статуетку нарешті ДіКапріо чи ні. А не те, хто переміг у документалці. Документалки – це взагалі не комерційний продукт, якщо, звісно ж, не фільм про Бекхема, на розкрутку якого продюсери Netflix витрачають річний бюджет українського міста.

Тому частина з українською перемогою і пішла під ніж. Тут немає ідеології. Тут немає підступу. Тут є тільки бізнес. Як то кажуть, нічого особистого, тільки бізнес.

Тому документальне кіно з України вирізати можна, а Раяна Гослінга – не можна. Бо саме він дасть перегляди. Саме на нього реагує глядач. І на плаття Емми Стоун, яку багато хто називає найкращою акторкою свого покоління.

Чому тоді Навального не вирізали минулого року? По тій саме логіці. Бо Навальний, як би це не було неприємно українцям, дає перегляди, дає бюджет. Бо він цікавий західному глядачу. Бо його історія продається. І це треба зазубрити українцям, які планують кенселити Росію чи Навального. Бо це не спрацює. І загалом історія Росії буде завжди краще продаватися, ніж історія України. Просто тому, що це більш розкручена історія. Яку розкручували століттями. Приємно це чи ні – не важливо. Це факт. І якщо ми не врахуємо цього факту, то не зможемо бути результативними.

Тому “Оскар” для нас – це вже перемога. Велика перемога. Бо ми змогли прорватися, незважаючи на те, що не мали до цього історії успіху на Заході. Немає історії успіху українського кіно. Немає історії успіху української книги. Це перша перемога, і тому вона так важлива. І применшувати її не можна. Навіть якщо творці “Оскара” роблять те, що вигідно їм, а не те, що приємно українцям.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора