Агресія Росії у фільмі «Довга доба». Тисячі українців долучилися до створення кінострічки
Як створювали це кіно та які враження у глядачів?
У Дніпрі презентували документальну стрічку «Довга доба» – про війну в Україні. Імпреза відбулася за участі її творця – українського режисера та продюсера Алана Бадоєва. А втім, автор наголошує, що його співавторами є 12 тисяч українців, які надали йому 200 годин відео, знятого на мобільні телефони. На унікальних кадрах – Харків і Херсон, Київщина й Донбас, життя до війни, під обстрілами і в окупації. А ще – незламний спротив українців, а також – смерть. Деякі кадри брали з розбитих телефонів, каже Бадоєв, – тих, хто вижив і не вижив під російськими атаками.
Наприкінці лютого на першому кінофестивалі фільмів, знятих під час російсько-української війни, Cinema for Victory стрічка Бадоєва «Довга доба» здобула гран-прі. Статуетку вручав американський актор Шон Пен.
У чому унікальність фільму, як його сам позиціонує режисер та ті, хто долучилися до створення, а також які враження глядачів?
«Знімав місто, порожні вулиці, перші руйнування»
Фотограф із Луганщини Олексій Ковальов – один із тих 12 тисяч українців, які надали Аланові Бадоєву відзняті ними кадри. Початок повномасштабної війни застав його в Сєвєродонецьку, де він жив вісім років після виїзду з рідного Луганська. Пригадує: 24 лютого 2022-го вибухів не чули, дізналися про вторгнення Росії із соцмереж.
Зруйновані школи, розбиті машини, люди в чергах на ринку, роздають гуманітарку – я все знімав
У перші ж хвилини Олексій вирішив: з міста до останнього не виїздити, фільмувати все, що побачить. Він був одним із небагатьох журналістів, які залишилися й працювали.
«Ми чули, як йшли бої під Щастям. Але думка була така: кільця немає – куди бігти? Ти жив-жив, кидай усе – і кудись тікай? Відразу вирішив: працюватиму. Знімав місто, порожні вулиці, перші руйнування від легкої арти – там будинок розбило, там стіну пробило. Потім стали бити «Градами» – це знімав. Вони били по новій частині міста, ближчій до Щастя, там горіло, там грохало, а я – в старій жив. Якось, коли був один з перших прильотів, ми з товаришем вибралися туди на машині. Розбитий будинок, жінка мертва прямо біля під’їзду лежить… Зруйновані школи, розбиті машини, люди в чергах на ринку, роздають гуманітарку – я все знімав», – розповідає він.
Вікна у квартирі самого Олексія вибило вибуховою хвилею: кілька тижнів він прожив із закритими плівкою отворами. Виїхав із Сєвєродонецька фотограф на початку квітня, коли жити під обстрілами стало неможливо. З собою зміг взяти найцінніше – фотоапаратуру й відзнятий матеріал.
Як та для чого створювали фільм
Щоб створити цей фільм, каже режисер Алан Бадоєв, загалом він передивився 200 годин відеокадрів, знятих українцями на мобільні телефони під час війни. Ідея, говорить він, виникла в перші дні повномасштабного вторгнення: оголосили про збір на телеканалі, де він працював.
Робота над проєктом, зізнається Бадоєв, давала сили йому проживати свій травматичний досвід війни і втрат. На реалізацію задуму пішло півтора року. Із 200 годин відеозаписів спершу зробили 10-годинну хроніку, потім 5-годинну, зрештою скоротили до двох годин, каже режисер.
Бадоєв не приховує: він, кліпмейкер з великим досвідом і серйозним портфоліо, який майже 20 років пропрацював на шоубізнес та ринок Росії та «країн СНД», хотів зробити щось таке, що допоможе Україні виграти війну.
«12 тисяч українців, ризикуючи своїм життям, знімали те, що з ними коїлося, і відправляли. Тому мені не потрібні лаври – мені потрібно, щоб її побачило якомога більше людей, які можуть якось допомогти Україні», – говорить Алан Бадоєв.
По суті, «Довга доба» – це хроніка перших місяців повномасштабної війни очима самих українців. Однією з найбільш надихаючих, проте найбільш болісних Бадоєв називає історію подружжя Олени та Романа Жуків із Мукачевого.
«У цього фільму є рамки – початок і кінець. Він починається з родини Жуків і завершується нею. Коли я дізнався їхню історію – я плакав. Я не знав, що у нас вже є такі українські сім’ї. Молода родина з двома дітьми, блогери, екоактивісти. Вони чистили сміття в «Карпатському морі», вони насаджували дерева. Весь їхній бізнес, світовідчуття й життя було пов’язане з Україною. На жаль, Романа вже немає – він загинув на війні», – розповів режисер.
Ця стрічка про наш час. Це було дуже важко, я дуже постарів, створюючи її
Свій фільм Бадоєв вважає «капсулою часу». Стрічка – не про вибухи, вона – про єдність, каже він.
«Ця стрічка про наш час. Це було дуже важко, я дуже постарів, створюючи її. Найважче було відчувати, що ти працюєш із життєвим матеріалом. Дехто з цих людей не вижив… Є люди, для яких дивитися її – тяжко, і це нормально. Але, наприклад, своїм дітям я буду її показувати», – зауважує він.
«Цікавлять спроби осмислення мистецтвом війни»
Презентація фільму «Довга доба» в Дніпрі відбулася в культурно-діловому центрі «Менора». Зала була заповнена вщерть. Прийшли не тільки дніпряни, а й переселенці з «гарячих» точок. Кожен із них очікував побачити на екрані кадри зі своїх зруйнованих та окупованих міст.
Громадський активіст і волонтер Микола Скурідін у рідному Сєвєродонецьку прожив перші три тижні повномасштабної війни.
Він зазначає, що фільм Бадоєва – важливе нагадування світу про те, що відбувається в Україні.
Ще є багато людей, які не розуміють, що таке війна й агресія. Хай бачать, який у нас сусід і що він робить з прифронтовими й окупованими територіями
«У мій будинок, у сусідній під’їзд прилетіло… Після того, що я бачив на власні очі, такі фільми я дивлюся спокійно. Їх треба, я думаю, знімати, бо ще є багато людей, які не розуміють, що таке війна й агресія. Хай бачать, який у нас сусід і що він робить з прифронтовими й окупованими територіями», – наголошує Скурідін.
Валентина Дрегваль – з Лисичанська. Її рідні – батько та брат з родиною – прожили під обстрілами більш як місяць. Вишитий рушник і альбом з фотографіями – це все, що має Валентина в пам’ять про свою малу батьківщину, яка зараз в окупації.
Найголовніше – не створити чергового «лубка»
Попри те, що фільм Бадоєва, тяжкий, каже вона, наразі її цікавить саме таке українське кіно.
«Мене цікавлять саме спроби осмислення нашим мистецтвом цієї тематики – війни. Як ми намагаємося осмислити свій травматичний досвід. Нам все одно доведеться його осмислювати. Найголовніше – не створити чергового «лубка», як це зробили в радянські часи з Другою світовою – заглянцоване, заретушоване, заполітизоване. Поки я цього не бачу», – сказала глядачка.
За словами режисера Алана Бадоєва, всі покази стрічки – доброчинні. На них збирають гроші на лікування тяжкопоранених українських військових. Днями фільм показали в штаб-квартирі НАТО. Далі стрічку також презентуватимуть за кордоном, зокрема в Конгресі США.
