Наземний безпілотник, що може підняти до двохсот кілограмів, розробив студент у Вінниці
Безпілотник можна застосовувати і для перевезення боєкомплекту, і для евакуації поранених.
Наземний безпілотник, що може підняти до двохсот кілограмів, розробив студент у Вінниці. Це – універсальна дистанційно-керована платформа на гeсеничному шасі. Безпілотник можна застосовувати і для перевезення боєкомплекту, і для евакуації поранених. Як працює розробка – покажуть кореспонденти “Подробиць”.
Швидкий, маневрений і здатен витримати людську вагу. Цей наземний безпілотник – розробка вінницького студента Михайла Бондарчука. Хлопець мріяв створити робота, що допоможе нашим оборонцям на фронті.
Михайло Бондарчук, студент:
В нашій армії фактично не поставлено на озброєння жодного наземного серійного безпілотника. І звідси виникла ідея. Насправді, наземні безпілотники можуть мати вкрай широкий спектр застосування: це можуть бути як невеликі – для здійнення розмінувань, так і повноцінно керовані, дистанційно керовані танки гусеничні.
Цей робот, каже Михайло, міг би доставляти вантажі і навіть рятувати життя поранених на передовій.
Михайло Бондарчук, студент:
Дана платформа призначена для перевезення вантажу військових цілей. Це може бути боєкомплект якийсь, також є можливість перевезення поранених. Тобто на цю платформу будуть закріплені ноші. Ми заявляємо грузопідʼємність близько 200 кілограм. Хоча по факту були такі стрес-тести, коли на нього ставало 5-6 людей..
Швидкість робота – 10 кілометрів за годину, та вона може сягати і 30. А запас ходу на акумуляторі – до 25 кілометрів.
Михайло Бондарчук, студент:
Але зважаючи на обмежений радіус дії всіх наземних безпілотників, тобто це буде складати 1 кілометр, якщо ми керуємо з пульта, і 3 кілометра, якщо це виносна антена. З повноцінною наземною станцією керування. Тобто радіус дії може збільшитися до трьох кілометрів.
Керована платформа – на гусеничному шасі. Механічну частину хлопець майстрував сам, з електронною – йому допомагали викладачі.
Михайло Бондарчук, студент:
По часу – планування зайняло до першого прототипу- близька двох трьох тижнів, надалі це було багато переробок, щоб повноцінно його запустити і він виконував якусь свою мінімальну функцію, то це ще декілька місяців.
Переваги робота вже оцінили, каже керівник вишу.
Віктор Біліченко, ректор Вінницького національного технічного університету:
В нас є два наших доценти, чоловік і дружина, які з 14-го року на війні, потім повернулися і з перших днів повномасштабної – вони знову там. І вони приїздили сюди і почали розповідати що їм потрібно і коли ми показали цю розробку, вони були в захваті. Тобто вони сказали, що на сьогодні дуже потрібно.
Михайло навчається на інженера. Хлопець мріє, щоб його прототип наземного безпілотника оцінили та поставили на серійне виробництво.
