Львів і мистецькі скандали: брак освіти, надивленості чи відсутність естетичних ознак?

ЛЬВІВ – Тиждень скульптури у Львові спричинив шквал обговорень у соціальних мережах. У центрі уваги опинилась одна робота – паркова скульптура українського митця Василя Корчового з приватної колекції – «Впевнена». Це фігура оголеної жінки пишних форм, яка тимчасово встановлена у Стрийському парку. Однак невідома особа чи кілька вчинили акт вандалізму, обливши мистецький твір мастилом. Поліція шукає зловмисників.

«Де скульптура жінки?» – це запитання тепер найчастіше почуєш у Стрийському парку. Вже з самого ранку люди фотографують пишнотілу, оголену жінку у камені. Робота Василя Корчового нагадує образи жінок, які на березі моря, озера, річки намагаються впіймати якомога більше сонця. Скульптор підтвердив, що саме цей образ і надихнув його на витвір.

Щойно колекцію сучасної скульптури, яка формує «Скульптурний маршрут», виставили для огляду у Стрийському парку, одразу ж спалахнула суперечка: це «мистецький твір чи ні», що «пишні форми і оголена у камені жінка» прикрашають Львів чи, навпаки, а комусь просто не сподобалась ця робота, для когось це неестетично – виставляти таку скульптуру у публічному місці. Хтось вважає образ жінки прекрасним, хтось ‒ потворним. До слова, критика звучить і щодо інших скульптур, як виставлені у парку.

22 серпня невідома особа чи кілька вчинили акт вандалізму, обливши скульптуру «Впевнена» мастилом. Працівники Стрийського парку радились із польськими колегами, як краще відчистити камінь, бо зробити, кажуть, це доволі важко.

«Мені жаль Юрія Сташківа, тому що це скульптура з його приватної колекції. Шкода Павла Гудімова, тому що він відповідальний за скульптурний фестиваль і за мене «віддувається». Відмиють чи пофарбують, воно буде, звичайно, гірше. Робота у чистому камені відбиває світло краще. А коли в маслі, то скляніє. Але вже сталось і минулим нема чого мучитись. Я закликаю всіх не позбавляти Львів його звання скульптурної столиці України. Не треба хаяти Львів», – каже у коментарі Радіо Свобода скульптор Василь Корчовий.

Митець згадав про 2008 рік, коли презентував свої роботи у Національному музеї у Львові, і публіка сприйняла його творчість позитивно, принаймні, каже, без публічного осуду.

«Але я звик до негативного сприйняття, і мене це не шокує. Кажуть, може, це заздрісники чи ще щось. Ні, просто люди дійсно не розуміють. А ті, що обливали це, не на чиєсь замовлення, а просто щиро вони вважають, що це не мистецтво, а потворно. Роботу Мікеланджело охороняли від релігійних фанатів і хотіли розбити. Чи, скажімо, Франсуа Роден виставив свій «Бронзовий вік» і консиліум академіків сказав, що це не мистецтво. Я десь радію, що йду шляхом цих людей. Я з любов’ю роблю цих жінок, вони для мене красиві і в житті, і скульптурі. Ніколи не буду подобатись усім. А дехто, як голова Львівської спілки художників, скаже, що неук, який хоче на цьому епатажі заїхати. Мені важливо у роботі показати тільки красу тіла. Скульптура ‒ це мистецтво звеличення. Я хочу робити те, що я хочу робити», – зауважив митець.

Кому вигідний акт вандалізму?

Поліція Львова відкрила кримінальне провадження за частиною 1 статті 296 (хуліганство) Кримінального кодексу України. Однак досі триває слідство і не встановлено зловмисника.

Для чого вчинено акт вандалізму? Куратор проєкту Львівського тижня скульптури, засновник мистецького центру «Я Галерея» Павло Гудімов має кілька версій: щоби закласти недовіру колекціонерів до куратора мистецьких подій; зашкодити його репутації; накинути Львову негативний імідж, що це не європейське місто; вдарити по емоціях організаторів мистецьких подій, щоб вони не втілювали нових ідей у культурному просторі.

«Львів має ту особливість, це є така відкритість і позиція містян, яка сформована за останні більше 30 років. Вона сформована перш за все з двох напрямків: традиційний у тому, що багато хто сприймає Львів як надзвичайно підпорядковані народні традиції міста, релігійні, архітектурні, слово «традиція» є певним фільтром, яке нібито не підпускає до себе інновацію. Це брехливе враження. Адепти цієї позиції є, вони поважні люди. Фразу «Львів – місто класичне» чую постійно. Однак давно багато що змінилось, і наступне покоління тих традиційних кіл більш ліберальне і висловлюється більш вільно, не відкидає сучасність як факт. Зараз відбувається зворотній процес, коли глибоко традиційні кола стають диковинкою і елементом певної маргінальності», – говорить Павло Гудімов.

«Скульптурний маршрут» у Стрийському парку складається з восьми скульптур українських митців із різних регіонів. Це твори з колекції Канівського скульптурного симпозіуму. У Канів раз на рік приїжджають скульптори з усього світу і з наданого їм матеріалу творять. Власне, їхні роботи з різних років, зроблених із сірого граніту, можна оглянути у Стрийському парку. Скульптуру «Впевнена» Василь Корчовий створив у 2021 році саме у Каневі.

Павло Гудімов наголосив Радіо Свобода, що головна ідея Львівського тижня скульптури – в тому, щоб мистецтво наблизити до людей, скульптура «іде» до людей у парки, на вулиці.

«Це тестовий режим: чи цікава людям скульптура. Ми не забираємо музейний простір, а повертаємо акцент на публічний простір. Мова про освіченість. Трансформація не може відбутися за одну виставку у парку. Стрийський парк був задуманий як перше висловлювання. Я попереджав ініціатора Канівського симпозіуму Юрія Сташківа, що реакція може бути достатньо складною. Бо він 10 років тому у Каневі переживав подібні речі. Але за цей час змінилось середовище і думка. Тема мистецтва є темою обговорення між поколіннями», – зауважив Павло Гудімов.

Думки ‒ різні

Акт вандалізму і шквал обговорень довкола однієї скульптури показують ступінь «травмованості» українського суспільства тоталітарним минулим. А головна причина її несприйняття, на думку українського мистецтвознавця, професора Ореста Голубця, криється в стереотипах тоталітарного минулого.

«Будь-які диктаторські режими прагнуть творити образи фізично «досконалих» будівників (і будівниць) «світлого майбутнього». Пролетаріат (як головний «будівничий») мав завжди бути «героїчно-підтягнутим» (і в міру голодним), а ознаки огрядності могли мати хіба що представники «гнилої інтелігенції». Складні процеси, які нині відбуваються в українській скульптурі, є закономірними, і Львівський тиждень скульптури скерований на їх подолання», ‒ вважає Орест Голубець.

Мистецтвознавець наголошує, що скульптура в тоталітарному суспільстві займала «елітарне» положення. Нагадує, що у творчих конкурсах перемагали роботи представників покоління досвідчених митців, які роками, як у радянський час, а потім у роки Незалежної України, тримали монополію на скульптуру, залишаючи за собою право остаточного вибору нащадків.

Майже кожен пам’ятник, який у Львові встановлювали останні 32 роки, супроводжувався скандалом. Чи то провідникові ОУН Степанові Бандері, чи Тарасові Шевченку, чи авторові гімну Михайлові Вербицькому.

У Львові організували протести проти встановлення пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому, і цей протест називали «атакою на Шептицького проросійських сил».

Скульптуру українському шляхтичу Юрію-Францу Кульчицькому, який у XVII столітті призвичаїв європейців до кави, встановили без проведення жодних конкурсів за спонсорські гроші.

Гучний скандал два роки тому був пов’язаний із скульптурою наймолодшого сина композитора Вольфганга Амадея Моцарта ‒ Ксавера Моцарта. Це робота австрійського митця. Громада сперечалась щодо місця встановлення, художньої цінності скульптури, називали її «бабаєм», «монстром», а також «чудовою метафорою» у кращих традиціях сучасного мистецтва.

Тоді підписували три петиції, зокрема з вимогою демонтувати скульптуру. Останній шквал критики піднявся недавно, коли біля оперного театру у Львові тимчасово встановили скульптуру гіганта «Містер Арбітріум» авторства італійського скульптора Емануеле Джіаннеллі.

Хвиля критики і різні думки є й щодо паркової скульптури жінки в парку. Голова спілки художників Львова Ігор Гавришкевич наголошує, що скульптура «Впевнена» «використовується політиками і немає нічого спільного зі звичайним образотворчим мистецтвом. Але разом з цим вона для них не позбавлена сенсу самореклами для певного кола частини еліти. Тому такі проєкти, незважаючи на повну відсутність естетичних, мистецьких чи інших позитивних ознак для міста чи держави, можуть завжди бути в тренді для невеликого кола осіб, які страждають від браку популярності».

Мистецтвознавці говорять про традиційний підхід у творенні скульптури, який домінує в Україні. Українцям бракує освіченості щодо мистецтва, зауважує ректор Львівської академії мистецтв Василь Косів.

«Це проблема дуже глибока, від освіти походить, життєвого досвіду, у школі про сучасне мистецтво говорять або дуже мало, або взагалі нічого. Коли кажу сучасне мистецтво, то можна говорити про ХХ століття, яке у нас не розуміють. А ті покоління, які виросли у радянській школі, їм говорили про мистецтво, але це глибоко утверджене, втовкмачене уявлення про мистецтво, яке навчає, пропагує, проповідує, закликає і так далі. Це мистецтво пропаганди, починаючи від декретів ленінських часів і пізніше. Це тоталітарна місія мистецтва. Такою вона була у Радянському Союзі, такою вона була теж в Третьому Рейху, в інших тоталітарних державах. Якогось іншого розуміння, що таке мистецтво, чи як можна сприймати мистецтво, у нас, на жаль, дуже мало. Це тривалий процес зміни. У цих дискусіях довкола скульптури Василя Корчового у мене емоція суму. Мені сумно за цим спостерігати, це не злить мене. А от реально сумно, тому що ці дискусії мають вже 100 років в європейському контексті. І за 100 років сучасне мистецтво в публічному просторі є зрозуміле. Люди щодня це мистецтво бачили, починаючи з початку ХХ століття, тобто є ота надивленість. Може, ще треба більше мандрів для більшості українців, щоб ця надивленість з’явилась», ‒ каже Василь Косів.

«Поки не зрозуміємо, чим дихає мистецтво ось уже понад 100 років у вільному світі, не тоталітарному, нам тяжко буде якимось чином спілкуватися з друзями-європейцями. Нам цю домашню роботу треба проробити», ‒ наголошує Василь Косів.

Однак понад 100 років тому з такою ж проблемою нерозуміння сучасного мистецтва зіштовхнувся у Львові митрополит Греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Він умів розгледіти талант у людині і спеціально запровадив стипендії для молодих художників для навчання у кращих європейських закладах. Створив дві українські мистецькі школи – Олекси Новаківського та іконописців у монастирі студитів. Модест Сосенко, Олекса Новаківський, Михайло Бойчук, Ювеналій Мокрицький, Юліан Буцманюк і ще понад двадцять відомих українських художників навчались у європейських школах за фінансової підтримки митрополита. Нині іменами цих митців пишаються українці. Якісна освіта, розумів митрополит, – це вклад у майбутнє нації. Митрополит Андрей Шептицький намагався модернізувати сакральне мистецтво і цьому чинився опір у тодішній Галичині.

Був випадок, що один священик написав митрополитові, що він, його жінка і діти, а ще парафіяни оглядали ікону Модеста Сосенка і переконались, що цей «образ ні до чого», нема у ньому нічого «артистичного». Митрополит ікону забрав і віддав в інший храм, а Модест Сосенко й надалі отримував замовлення церкви, згідно з рішенням митрополита, попри консерватизм багатьох отців. Завдяки митрополитові у Львові у 30-ті роки відбувались виставки європейського мистецтва, зокрема тут виставлялась «паризька група». Тодішній Львів був обізнаний з європейським мистецтвом і митрополит робив його доступним для львів’ян ‒ організовував виставки.

Скульптури у Стрийському парку стоятимуть протягом року. Восени у рамках Львівського тижня скульптури планують нову подію ‒ «Вулична галерея Шевченка». На вулиці Шевченка у Львові просто неба виставлять роботи сучасних українських скульпторів, і вони, кажуть організатори, будуть ще більш неординарними, щоб зрушити стіни у мистецтві. Але чи вдасться?

Adblock test (Why?)